– Доброго ранку, – сказав я і подивився їй в очі, вона не відвила своїх очей і відповіла:
– Доброго ранку, – серце ледве не вискочило з моїх грудей.
Наступила осінь, почались дути холодні вітри, пішли дощі, вдарили заморозки, а ти ходила в легкому демісезонному пальті.
– Ти чому так легко одягаєшся? Захворієш.
– Та от ніяк пальто хороше не можу купити, бо в чоловіка платню затримують, а моїх грошей не вистачає на хороше пальто.
Після такого її зізнання я втратив спокій, бо уявляв як потерпає твоє тендітне тіло від дошкульних вітрів та заморозків. Пішов я до магазину хутряних виробів. Ти була права – ціни на добротний товар, достойний тебе, були ахові. Мені сподобалось там шкіряне пальто з ворітником із норки, манжети теж були із норки. Я був певен, що воно тобі теж сподобається. Залишалась дрібниця – знайти гроші на покупку. Нажаль, мої резерви вичерпались на подарунки для тебе, позичити не було у кого, бо рідні, або хороших знайомих в мене не було. Я засипав і просинався з однією проблемою – де взяти гроші. А ранком, коли я зустрічався з тобою на зупинці, я відчував якийсь дискомфорт, ніби я був винуватий за те, що ти мерзнеш на холодному вітру.
– Ти ж працюєш убанку, грошей там незміряно, кури не клюють.
Сказав собі так і зробив: підібрав шифр одного рахунку, і зняв необхідну суму, яку з часом думав повернути. Ми поїхали з тобою в магазин і купили тобі пальто. Воно тобі теж сподобалось, хоча ти зразу відмовлялось, але я знав з якого боку можна було до тебе підійти.
– Уяви, що ти моя донька і мерзнеш на холоді, то, який же я буду батько, коли допускаю такі речі.
Ти погодилась з моїми доводами, до того ж мати хорошу річ – це завжди велика спокуса для любої жінки, а ти вже була справжня жінка з голови до п’яток. Ти щільно тільки загорнулась в пальто і подивилась на мене таким поглядом. За такий погляд все на світі можна віддати. Я був дуже радий. Правда, радість була не довгою, бо скоро шахрайство моє відкрилось. Я не відпирався, щоб мене не посадили у в’язницю я продав квартиру, а сам поселився на дачі, яку придбав на остаток грошей. Тепер мені приходилось вставати раніше, проходити декілька кілометрів на зупинку, щоб зустріти тебе, і проїхати декілька зупинок. Потім я повертався на дачу, бо з роботи мене звільнили, а іншу не міг знайти, бо був уже в тому віці, коли в послугах відмовляють. Перебивався випадковими заробітками. Одного разу мене перестріли троє молодиків. Один попросив закурити, а потім я вже нічого не пам’ятаю. Прийшов до тями в лікарні. Лікарі боролись за моє життя декілька тижнів. Я теж боровся, бо хотів тебе бачити, без тебе втрачався всякий сенс мого життя.Щоб стати на ноги мені прийшлось продати дачу. То ж коли я вийшов з лікарні, то мені не було куди йти. Першу ніч я провів на вокзалі. Ранком побіг на зупинку трамваю, але тебе там не було. Наступної ночі мене вигнали з вокзалу, і Я тинявся по вулицях міста в надії зігрітись, бо стояв мороз градусів п'ятнадцять. Зігрівся біля труби тепломережі, там і заснув. Але то було півбіди, справжня біда була від того, що тебе я знову не зустрів на зупинці. Я був в розпачі і рішивйти до квартири, де ти жила. Але виявилось, що ти звідти вибралась, а куди – невідомо. Одні сусіди казали, що твій чоловікперевівся працювати в інше місто, інші говорили, що твій чоловік набрав кредитів, і тепер ви разом зникли в невідомому напрямку.Що я мусив робити? Звичайно, шукати, хоча мої пошуки можна порівняти з пошуком голки в копиці сіна. Я ходив туди, де ти раніше працювала, але ніхто не знав, куди ти поїхала. Я залишав листи для тебе, щоб ти відгукнулась подругам з якими ти працювала. Марно. Та ось одна співробітниця мені сказала, що мала від тебе вісточку, і живеш ти в місті Д. Це уже була надія. Мені треба їхати туди і я обов’язково повинен зустріти тебе там.. . От тільки гроші на поїздку….
На цьому лист закінчувався.
– Нещасний чоловік. Пропав із-за жінки. – Сказав дільничний.
– Це як сказати. – відповів слідчий. – Треба вияснити його особу. Запроси наш центр, може він має якісь дані про нього.
– Можна по банках пройтись, там повинні впізнати свого співробітника.
– Тоже вірно. Займись цим.
Фіаско Хоттабича
Люди звикли скаржитись: на мокрий дощ, на спекотне сонце, на стріли Амура, що без розбору пуляє той стрілець і в молодих, і в старих, і в нежонатих, і в жонатих. Ніхто не знає, коли й де та стріла наздожене, а тому захисту від неї ніякого.
От і у Володимира М. стріла влучила, коли той ішов чи то до магазину, чи то до стадіону. Та коли стріла та поцілила Володимира, то він враз забув, куди йшов, а пішов туди, куди повів його Амурчик. Звичайно, то була красуня, якої світ не бачив, то не буду й слів витрачати на опис її краси, а от скільки чоловіків кругом неї в'юнилося, то не перерахувати. Але Вовка мав надію, що вона вибере саме його, тому що стріла Амура йому в серце попала, а інших поцілила кого в руку, кого в ногу, а декого то й взагалі у сідницю. От тому він і наважився підступитися до красуні з такими словами.