– О, незрівнянна моя царице, вершино бажань моїх та океане пристрасті, погляд твоїх чарівних очей позбавив мене сну та апетиту…
– Що-що? – зовсім по-простому запитала вона.
– Я кажу, що зірки обіцяють нам безмежне щастя. Я буду твоїм найпалкішим прихильником, я подарую тобі кохання, якого ніхто не знав.
– Хлопчику, та не пішов би ти підтри чорти зі своїми фантазіями, – сказала вона і подивилась на нього такимпоглядом, що Вовці стало холодно, ніби він попав на Північний полюс. Чи треба говорити, в яку прірву печаліпотрапив юнак, від якої люди ще не придумали жодних ліків? Хотів у книгах знайти Вовка розраду, але марно. Якось він узяв до рук книжку про великого та могутнього чарівника Гасана Абдурахмана ібн-Хоттаба. Читав він її, але нічого не бачив, бо сльози застилали йому очі. Декілька сльозинок впало на сторінки відкритої книги.
– Чом ти сумуєш, о вельмишановний Волько? – почув раптом юнак чийсь голос. Він аж здригнувся від несподіванки.
– Хто тут? – запитав юнак.
– Це я, Волько, твій вірний слуга, великий Гасан Абдурахман ібн-Хоттаб.
– Старий Хоттабич!
– Так, о мій повелителю!
– Я не твій повелитель, бо мене звати не Волька, а Вовка.
– Нічого. Відтепер ти станеш моїм повелителем, бо я завжди приходжу на допомогу тим, хто потрапив у біду. Розкажи мені про твоє нещастя, і я до¬поможу тобі.
– О, великий чарівник Гасане Абдурахмане ібн-Хоттабе, навіть тобі не під силу змінити суть людини: з холодної робити горячу, із злої – добру, із жорстокої –лагідною.
– О, Волько, Волько, ще не було такої справи, якої б я не здужав. Говори.
– Розумієш, я покохав. – і юнак почав розповідати про те, як він покохав прекрасну дівчину, яка своєю красою затьмарила сонце, як він намагався завоювати її серце, але отримав тільки презирливий погляд.
– О мій повелителю, в цій справі нема нічого складного. Я влаштую все це в один момент. Тільки ось висмикну волосину з бороди та скажу заклинання.
– Зупинися, старий Хоттабичу. Не хочу я ніякого чародійства, дівчина зі своєї волі повинна покохати мене.
– Ну, тоді я тебе зроблю прекрасним принцом, і вона не зможе не покохати тебе, бо принців чекають та кохають усі дівчата.
– Вона покохає не мене, а мій титул та моє багатство. Не хочу я такого кохання.
– Ну, тоді, тоді… я відправлю тебе з нею на Багамські острови. Гаряче сонце, синє море та золотий пісок – це так добре розтоплює жіночі серця.
– Ти мене зовсім не розумієш. Я хочу, щоб вона покохала мене, а не ті блага, які я буду їй доставляти!
– Я тебе не розумію, вельмишановний Волько-Вовко.
– Я теж не розумію. Якщо болять зуби, то можна вирвати хворого зуба, і біль минеться, але коли болить серце, то його ж не вирвеш з грудей.
– Зуби в мене теж колись боліли, але серце ніколи.
– Щасливий ти чоловік. Ти не знаєш, що значить терпіти муки від її байдужості, коли хочеш бачити її, слухати її, килимом лежати біля її ніг.
– Ти хочеш бути килимом?
– Так, килимом, на який би ступала її ніжна ніжка.
– Я це можу зробити, але…
– Роби мене килимом, роби. Я все життя буду вдячний тобі.
– А раптом тобі не сподобається?
– Що ти говориш, Хоттабичу! Бути поруч з нею… Що може бути більшою насолодою? Мерщій роби мене килимом і неси в її спальню.
– Добре, Волько-Вовко, я виконаю твоє бажання. Готуйся, – чарівник висмикнув з бороди волосину, сказав слова заклинання, і Вовку невідома сила понесла до спальні красуні. Що то було за блаженство! Бачити її, вдихати аромат її парфумів, чути її рівне дихання уві сні. А коли вона ставала своєю ніжкою на килим, то Вовка задихався від захвату.
Старий Хоттабич тим часом знову заліг між сторінками книги. Але минув якийсь час, і спокій чарівника було порушено. Хоттабич почув, як хтось пробує розгорнути книжку.
– Хто тут? – запитав Хоттабич.
– Це я, Волька-Вовка.
– Що трапилось?
– Не можу я цього переносити. Це вище за людські сили.
– Та говори, що сталося?
– Як я помилився! Я ж думав, що тільки вона буде ходити по мені своїми чарівними ніжками. Але хто ж по мені тільки не топтався: і худі, і товусті, і лисі, і бородаті… А вчора, вчора вони удвох валялися помені, його бридке тіло торкалось її і мене… Я не витримаю цього, я втрачу розум.
– Давай я знову зроблю тебе людиною.