– Щоз вами?
– Та ось щось барахлить стало… – дід поставив нарешті свою сумку і знімає шапку та пальто. – Робив оце в полі та зігнувся, а тепер не можунормально розігнутись…
– Що ви робите? – лікар здивовано дивиться на відвідувача.
– Ви ж запитали, чим я хворію, так я ж роздягаюсь, щоб ви подивились на мене, бо ж як не роздягнусь, то як ви подивитесь.
– Що у нас за нетямущий народ, – говорить лікар. – Я вас запитав, що ви в торбі принесли?
– Ах, у торбі, – старий таємниче посміхається і пошепки говорить, – це баба моя положила, бо говорить, що зараз без гостинця не лікують.
– У вас баба – філософ.
–' Так вона хорощий ф1лософ: і пиріжки пече, і вареники варить, а які вона галушки робить! Я одразу цілу миску з'їдаю, а потім ще й добавки прошу. Ото якби ви скуштували…
– Ми відхилилися від теми. Показуйте, що там у торбі.
– Зверху оце баба яйця положила, щоб не потовклися, – дід витягає пакунок. – Тільки зараз кури стали погано нестись. Ото тільки настануть холода, то вони і не несуться,бо ми…
– Розмотайте,– наказав хірург, – Я огляну.
Старий хутко знімає з себе пальто.
– Навіщо ви знімаєте пальто?
– Та ви ж сказали, що будете оглядати, а як же ви че¬рез одяг побачите? Чи то вже наука так пішла вперед, що наскрізь бачите?
– Що за простота. Я яйця буду оглядати, а то може покидьків мені принесли.
– Що ви говорите таке!В мене яйця прямо з гнізда.
– Все одно треба перевірити, – хірург бере розмотане яйце і дивиться через нього на лампочку, потім слухає його стробоскопом – Тепер я не вірю словам, бо одна хвора принесла яйця, а поки вони лежали в кабінеті, то з них курчата вилупилися. Довелосягоспіталізувати.
– Кого?.. Курчат? – дивується старий.
– Яких там курчат. Хвору, щоб вона доглядала тих курчат,покивиростуть.
– І що, виросли вони? – запитує дід.
– Так, виросли, – в голосі лікаря почувається смуток. – Тільки якось вони зайшли до моргу, хтось із персоналу залишив відчиненими двері, і з'їли там щось негарне, бо ж знаєте, які там санітарні умови, то всі і видохли. Він тяжко зітхнув. – Яка тільки халатність присутня в наших стінах.
– Дуже жаль ваших курчаток. Хороший би з них супик був.
– Так. А ось у вас несвіже яйце.
– Не можебути!
– Подивіться самі. Воно ж геть запливло.
Дід прижмурив ліве око, додивився на яйце.
– Дійсно, запливло. Мабутьпоклажувзяв.
Тут відкрилися вхідні двері і показується в них забинтована голова.
– Що таке? – суворо питає хірург.
– Голова болить, не можу терпіти, – стогне пацієнт.
– Ви що, не бачите що я зайнятий? – роздратовано говорить хірург. – Закрийте двері і чекайте, поки вас визвуть.
Забинтована голова поспішно зникаєза дверима.
– Що там ще бабаваша передала?
Старий знову поліз до сумки і витягнув звідти ще один, пакунок, який передає лікарю. Той, тримаючи його в руці, прикинув на скільки затягне.
– Кілограмів зо трибуде, – задоволено говорить вінірозгортає пакунок. – Ой, та що ж це ви стільки колодочок залишили. Моя дружина буває дуже незадоволена, коли птиця необщипана.
– Та оце ж баба недобачає,то, й залишила.
– Так ви бабу присилайте, ми їй окуляри припишемо. З вами приємно працювати. Другі приходять сюди, починають кричати,вимагають книгу скарг, погрожують:«Я буду жалітись на вас… Я вам влаштуюкошмарне життя». Чого кричати,до кого ти підеш? Хіба що до господа бога швидше і без чергипопадеш зі своєю скаргою. Незаперечую, можливо,там і справедливіше царство, але ж ніхто звідтине повертався з резолюцією Всевишнього.
– Воно то може й так. Кажуть, гарно там,де нас немає,– піддакує дід. Хірург знову пильно придивляється доптиці.
– Дуже жаль, що ви не обібрали, як слід, качку, дружина буде кричати. Мабуть я зараз сам обберу колодочки.Ви ж нікуди не поспішаєте?
– Ні.
– То почекайте, а я обберу колодочки, щоб не розстроювати дружину, бо ж знаєте, які вони буваютьемоційні…
– Так, я вас розумію, і звичайно, почекаю. Мені та не знати примх жінок.
Хірург витягує з тумбочки пінцета і починав висмикувати колодочки. Операція затягується. Та ось і з куркою покінчено. Хірург обережно кладе її на стіл.
– Мені роздягатись? – знову запитує старий.
– Не розумію, ви що – до бані прийшли, чи то на конкурс красоти, що вас тягне так роздягнутись?
– Але ж ви будете оглядати мене? – з надією запитує старий.
– Навіщо мені вас дивитись в натуральному, виді. Я і так бачу вашу хворобу. Ось вам мікстура. По дві столових ложки приймати вранці, в обід і увечері.