Наташа. Ні, я ніколи не залишусь в селі. Це ж такий отстой.
Мати. Ми вже звикли.
Наташа. Мамо, я ж тебе просила, щоб ти познімала оті фотографії зі стін.
Мати. Та чого ж то, доня, їх знімати, то ж наші батьки, діди, родичі.
Наташа.В місті вже такого не роблять. Приїдуть гості, побачуть таке, подумають, що ми справжні селюки.
Мати. Хорошо, зніму фотогрфії, а після весілля повісю їх на місце.
Наташа. Мамо, і ти слідкуй за татом, щоб він не напився передчасно, а то буде потім воду варить.
Мати. Не хвилюйся, я всю водку заховала в кладовку, і закрила на замок.
Наташа. І не забудь йому одягнути ту модну сорочку та краватку, які я з міста привезла.
Мати. Одягну, я їх приготувала.
Наташа. Мамо, а щастя є?
Мати. Звичайно, є.
Наташа. А яке воно?
Мати. Яке воно… Та таке ото… Навіть не знаю яке воно. Весь час крутися по господарстві, все турботи, то немаю коли і подумати про щастя.
Наташа. То виходить його немає?
Мати. Та чого ж немає. Є воно. От коли в сім’ї все добре, коли чоловік і жінка розуміють один одного, коли всі здорові в сім’ї. а ти знайшла хорошого хлопця, виходиш за нього заміж – це і є наше щастя.
Наташа. А чому ти зі смутком про це говориш?
Мати. Тому що виросла ти вже і покидаєш нашу хату.
Наташа. Та я ж буду в гості до вас приїздити.
Мати. То вже не те. Ти будеш вже з чоловіком. А як воно там буде, то ніхто не знає.
Наташа. Та добре все буде. Ось подивися, Льоша хороший чоловік. (Показує фото).
Мати. Та всі вони добрі та лагідні, коли женихами ходять, а от, коли женяться, то зовсім іншими стають.
Наташа. Мій Льоша, не такий.
Мати. Дай-то бог. Тільки ж підеш від матері, то хто тобі чаю до ліжка подасть, чи то волосся твоє розчеше.
Наташа. Оце ти мені нагадала, мамо, бо я все думала – думала що мені робити.
Мати. Про що ти?
Наташа. Та оце чи я буду з чоловіком жити, то хто повинен в ліжко чай подавати – я йому, чи то він мені?
Мати. Складне ти мені питання задала. Навіть не знаю що тобі сказати. Це залежить від того – хто більше поважає свою половинку. Якщо чоловік більше поважає дружину, то він буде подавати чай в ліжку, а якщо дружина – то вона буде подавати.
Наташа. А мені, здається, що я дуже – дуже поважаю Льошу і мені хочеться йому вранці зробити щось приємне – приємне, але ж мені хочеться узнати чи він мене теж поважає і тому б хотіла я полежати, діждатися поки він це зробить.
Мати. Ой, хитрунка ж ти в мене. Будете жити, потім і розберетесь кому подавати чай в ліжко.
Наташа. Мамо, а тобі папа подавав чай в ліжку.
Мати. Ой, йому ніколи було, бо тільки світало, то він біг на роботу. Вставай, вже збиратись пора.
Наташа. І сон мені дивний приснився.
Мати. Що ще за сон?
Наташа. Сниться мені, що я іду по полю такому широкому, що кінця краю не видно. Пшениця ж то жито там колоситься. Аж раптом наді мною щось таке пролітає – не то літак, не то вертоліт чи то «літаюча тарілка» і вся вона виблискує вогнями та гуркотить, дзвенить. Я ото злякалась і побігла додому. А воно ото за мною… Я в хату забігла, а воно ото в нашому дворі сіло і ще більше стала гуркотіти та дзвеніти, вогнями виблискувати. Я двері на замок закрила і забилася в куточок. Аж двері відкриваються і до кімнати не то людина, не то інопланетянин, очі в нього такі великі, а в руках, щось виблискує…
(В цей час відкриваються двері і до кімнати заходить чоловік в масці для підводного плавання, з великим ножем в правій руці)
Жінки разом «Ах».
Петро. Що це ви такі полохливі?
Мати. Що це ти надумав цей маскарад влаштувати?
Петро. Сама ж мене заставила цибулю чистити, а вона чи така клята. Чого тільки не робив: і ножа в воду опускав, і маску надівав, ніщо не допомагає.
Мати. Терпи, козаче, отаманом будеш.
Петро. Який там отаман! Не хочу я отаманом. Краще налий мені сто грам, тоді полегшає.
Мати. А двісті не хочеш?
Петро. Не відмовлюся. На одне око сто грамів і на друге сто грам, то ніяка вже цибуля мені буде не страшна.
; ВЕСІЛЬНІ КУПЛЕТИ ПЕТРА В СТИЛІ "РЕП" ;
По дорозі жук-жук-жук та й повзе рогатий.
Все від Криму до Прилук буде танцювати.
Ой, гоп, ха-ха-ха, я не встою на ногах,
Ой, гоп, тра-ля-ля, спотикається земля.
Ой.чому горілку п'ю – доню заміж видаю,
Ой, чому ковтаю пиво – щоб вона була щаслива.
Ой, супруга, вийшло так, що зятьок у нас моряк,
А тебе якась нечиста та й побрала за танкіста.
Ой, супруга, вийшло так – я тепер уже співак.
У мені співа горілка, наче в полі перепілка.
Ти не лай мене, любасик, за оту горілку,
Я налив її у тазик дуже-дуже мілко.
Ой, зятьок мені сватів до весілля не привів,