Мати. Не знаю.
Баба Даша. Тому що дівчата не поважають себе, немає в них гордості і хлопці так легковажно до них ставляться. От мій Дмитро, царство небесне йому, скільки за мною ходив: я до криниці і він за мною, я до коров і він за мною, я в крамницю він слідом – а я виду не подавала, що він мене цікавить. А чому так поступала? Тому що горда була, ціну собі знала, ніби говорила Дмитру – та в мене таких як ти десятки будуть, сотні. А зараз слово хлопець тільки сказав дівчині, і вона розтанула, як холодець.
Мати. Так. Дівчата не знають собі ціни. П’ють, курять – то хлопці і не поважають їх.
Баба Даша. Пройшло більше півроку ніж я погодилась вийти в вечорі на побачення. Сказала, а не вийшла. Чи то забула, чи то мама не дозволила, царство їй небесне, мудра була жінка. Він цілу ніч під вікнами стояв. Я вранці корову до череди вигоню, а він стоїть, іскри з очей сипляться, але мовчить. Нічого, каже, буває, приємно на свіжому повітрі посидіти, зірки порахувати. А скільки ж ти нарахував, питаю його. Та до тридцяти тисяч нарахував і збився потім.
Мати. Залізна витримка була у вашого чоловіка. Зараз таких не знайдеш.
Баба Даша. Звичайно. А чому? Тому що дівчата такі. Наступного разу він нарахував аж сто двадцять три тисячі дев’ятсот п’ятдесят чотири зірочки. Більше не зміг, бо світати стало… Ото звіздар був мій покійний Дмитро, царство йому небесне. Ото любов… Тільки після того я дозволила йому за руку мою взятись.. А зараз у них…
Наташа. Я вже написала свої бажання.
Баба Даша. От і добре, а тепер давай мані цей листочок, а ти, Оксана, піди і принеси мені трішки жита, яким зібралась посипати наречену.
(Мати виходить із кімнати, а баба Даша підпалює листок і говорить: «Свят, свят, свят»).
Баба Даша. Святий огонь зараз вознесе твої бажання в небесну канцелярії, де їх приймуть до виконання, але тобі треба буде вести себе хорошо, бо інакше їх не виконають.
(Заходить мати).
Мати. Я принесла вам жито.
Баба Даша. От і добре. (Вона кидає згорівший папірець в миску з житом і перемішує це все). Свят, свят, свят. Тепер візьми, Наташа, оце все і закопай у себе на городі. А як виросте те жито, то збереш тоді все до зернинки, в ступі перемелеш і спечеш пиріжки для свого чоловіка. Тоді у вас буде довге і щасливе життя.
Мати. Я піду допоможу їй.
Баба Даша. Іди, іди, просліди, щоб правильно Наташа все правильно зробила.
(Наташа з матір’ю виходять, а баба Даша кинулась заглядати по закутках, щось положила в кишені, потім підняла і стала розглядати кольє. Раптом двері розчиняються і вбігає Петро. Від несподіванки баба Даша падає на ліжко).
Петро. Де вони?
Баба Даша. Хто?
Петро. Дружина і Наташа.
Баба Даша. Пішли жито на городі закопувати.
Петро. От і добре. Нехай ідуть, а ми тим часом… (Він підходить до ліжка). Бабо Даша, а ну розтав ноги.
Баба Даша. Та що це ти вигадав таке! Гріх так робити, Господь покарає тебе.
Петро. Ніякого гріха тут не буде. Розставте ноги, я швидко.
Баба Даша. Що ти вигадав таке і мене в гріх вводиш.
Петро. Можете очі закрити, щоб не бачити, тоді Господь вас не накаже.
Баба Даша. Сюди ж можуть ввійти.
Петро. Ще не скоро. Поки підуть на город, поки посадять, то я встигну.
(Баба Даша здається на умовлення, а Петро залазить під ліжко і дістає звідти пляшку. Швиденько наливає собі в стакан. І випиває).
От бачьте! Я встиг, а ви казали, що не встигну. Ох, як хорошо стало, а то ледве не кінчився від спраги.
Баба Даша. Безсоромник. Тебе Господь накаже за такі витівки.
Петро. Нехай наказує. Мені вже байдуже. Гірше ніж рідна дружина мене наказує, мене ніхто не наказує.
Баба Даша. Та вона ж тобі добра бажає, бо водка згубить тебе.
Петро. О, ви вже як моя Оксана починаєте, а того ж не знаєте, що зі мною робиться.
Баба Даша. А що ж з тобою робиться?
Петро. Не подобається мені все це… Весілля затіяла. Кабанчика зарізав і бичка годованого, а з зятьком я і двома словами не обмовився, зі сватами за столом не посидів, по чарці не випив. Чи думаєте у мене серця не має, чи воно не болить воно за мою рідну доньку, за мою кровинку. Я ж її на своїх руках виносив, потім, як підросла, посажу собі на плечі на плечі і по дворі бігаю… Вона сміється. Наче вчора це було, а сьогодні вона піде з нашого дому…
Баба Даша. Кажуть, що свати багачі там.
Петро. Отож багатство і засліпило очі Оксані. Я був проти, а вона ж: «Досить з того, що я за тебе пішла голого та босого та весь вік тепер мучаюсь, то нехай хоч наша донька поживе, як люди». Бабо Даша, як тут не заболить душа? Хіба я був голий і босий? Хіба ми не справили цей дім? Хіба в нас гірше ніж у людей? І машина є, хоча не така крута, як у них, але ж їзде…