Альоша. Хороша справа. У мене вкрали наречену.
Настя. Не думаю. З тебе б тоді вимагали викуп. Та й двічі наречену не викрадають. Просто дами поміняли кавалерів.
Альоша. Чому ти так сказала?
Настя. Просто так. В танцях є такий вислів.
Альоша. Ні. Ти не просто так сказала. Ти мала щось на увазі?
Настя. Щоб я мала на увазі?
Альоша. Про що ви з боярином розмовляли?
Настя. Він розповідав мені, про заморські краї, про море, про кораблі.
Альоша. І все?
Настя. Все. А чому це тебе так хвилює?
Альоша. Просто так.
Настя. Сам говорив тільки що, що просто так нічого не буває.
Альоша. А в мене буває.
Настя. Нудний ти якийсь, зовсім не похоже на те, що у тебе весілля.
Альоша. Весілля вийшло не таким як я думав.
Настя. Чому?
Альоша. Тому що… Розуєш, я так мрів про власну машину. В мене вже є деяка сума грошей, але трішки не вистачає. Я так надіявся, що на весіллі мені подарують гроші та батьки додадуть і ми зможемо купити хорошу новеньку машину. На якій ми з Наташою поїдемо подорожувати Європою. Але, нажаль, все вийшло зовсім не так, бо нам такого непотребу надарували, а грошей обмаль. І що я буду з тими подарунками робити? Дурні люди.
Настя. Село. Такі тут звичаї.
Альоша. Так, село. Невже вони думають, що я в своїй квартирі буду вішати килими із нейлону чи то капрону, або розпивати чай з дешевих китайських сервізів, або розвішу в своїх кімнатах годинники, які будуть мені нагадувати про цей жах.
Настя. Село. Що ти хочеш. Нема у людей клепок в голові.
Альоша. Я ж те саме говорив і Наташі, а вона образилась на мене. Хіба ж я для себе того автомобіля хочу, а для нас, щоб поїхати куди в гості, чи влітку поїхати до моря. Та і як жити без автомобіля я не знаю.
Настя. Звичайно, я теж мрію купити авто і вже на курси водіїв поступила. Машина в наш час не розкіш, а засіб пересування.
Альоша. От ти мене розумієш, а Наташа говорить, почекаємо. Та що ж мені до сорока років чекати, поки назбираю грошей. Тоді й машина мені не буде потрібна.
Настя. Звичайно.
(Входять Наташа і Костя).
Наташа. Ось де ти, а я тебе на вулиці шукаю.
Альоша. А я теж тебе шукав, люба моя.
Наташа. Не говори мені так.
Альоша. Чому?
Наташа. Тому що… Скажи мені правду, хто писав мені листи в інтернеті?
Альоша. Що за питання. Звичайно, я писав.
Наташа. Ні ти не спіши відповідати, ти хорошо подумай, бо це для мене дуже важливо.
Альоша. Не розумію. Які можуть бути сумніви? Хто б ще міг тобі писати листи з такими щирими почуттями.
Наташа. Не говори поро свої щирі почуття, бо вони були тобі продиктованими кимось другим.
Альша. Дивна ти якась зараз, яке це має значення хто писав, хто диктував. Ми з тобою сьогодні стали чоловіком та дружиною.
Наташа. Має значення, бо виявляється я переписувалась з зовсім іншим чоловіком? Він писав про свої почуття, а не про твої.
Альоша. Хто це тобі сказав?
Костя. Я сказав.
Альоша. Навіщо. Я не просив тебе про це.
Костя. Але ти просив мене писати листи до Наташі?
Альоша. Ти знаєш хто ти після цього.
Костя. Дивлячись з якої сторони дивитись.
Альоша. Це вже ти філософію розводиш. За такі речі у нас на кораблі знаєш що роблять – в кращому разі морду б’ють, в гіршому – за борт кидають.
(Альоша наступає на Костю).
Наташа. Облиш його.
Альоша. Хорошо, я облишу його, якщо ти зараз зі мною підеш до людей, ніби між нами нічого не було.
Наташа. Ні, так не вийде.
Альоша. Чому?
Наташа. Тому, що я не можу поважати, а тим більше кохати людину, яка обманула мене.
Альоша. Але ж ми взяли шлюб, і обіцяли бути все життя вірними одне одному.
Наташа. Я не тобі давала ту обіцянку.
Альоша. Як то не мені. Невже не я стояв з тобою на рушнику?
Наташа. Не ти.
Альоша. А хто ж тоді?
Наташа. Зовсім інший чоловік.
Альоша. Та це ж твої фантазії. Забудемо все, бо нам же завтра відправлятись в круїз по Європі, я вже замовив квитки по телефону. Якщо не поїдемо власною машиною, то поїдемо потягом.
Наташа. Круїз відміняється. Я не хочу тебе бачити.
Альоша. Але ж квитки пропадуть.
Наташа. Нехай пропадають, або їдь з ким-небудь іншим.
Альоша. З ким же я можу поїхати, коли у нас з тобою шлюб?
Наташа. Шлюбу немає.
(Рве шлюбне свідоцтво).
Альоша. Що ти накоїла?
Наташа. Я вчинила так, як велить мені моя совість, мої почуття. Ти мені зовсім чужий. Я впевнена, що ти швидко забудеш мене, і знайдеш другу жінку.
Альоша. Де ж я її так швидко знайду, коли завтра потяг відправляється.
Настя. Я можу з тобою поїхати.
Наташа. Так. Візьми Настю з собою, вона в захваті від тебе, до того ж у неї батько – бізнесмен і допоможе купити тобі машину.