°
Ось раптом закохавсь млинар
(Хоч спершу сам не вірив в це),
І важко зносив свій тягар,
Як курка струсине яйце.
°
Він закохався вище вух,
В красуню, що в царя жила,
І з туги потовстів і спух,
Аж дивувалось пів села.
°
Бо дивно, в замку не бував,
Лише до замкових вершин,
Мов гімназист зідхати став,
І з'їв із калачів свій тин.
°
Та що ж! Відомо, що любов
Предивна у житті бува.
Коли горить, не треба дров,
І диму повна голова.
°
І раз, як ніч зійшла на світ,
Пішов млинар на ту гору,
І думав: «Є якийсь там пліт,
А в плоті я знайду діру.
°
«Зроблю крізь неї тільки крок
І вздрю красуню у вікні.
Бо голова від тих думок,
Як колесо в моїм млині».
°
І він помчав у царство див,
Мов хто його гарячим пік.
А як на стежку лиш ступив,
То на одній нозі – скік-скік!
°
Та біля замку – що за жах!
Стонога здержала його!
Аж світ став дубом ув очах,
А кіт в млині сказав: «Ого!»
°
Втікати вже було ніяк,
Попався він в страшний полон,
Як риба рибакові в сак,
Як поміж порцеляну слон.
°
Запінився із люті цар:
«Мою ти знищив самоту!»
Але відважний був млинар,
Хоч серце скочило в п'яту.
°
Усе сказав цареві він,
А цар як крикнув, як закляв!
Аж тинк посипався із стін
І піт стоногу обілляв.
°
І мовив він: «Побачиш ти
Красуню, але знай таке:
Щоранку мусиш принести
До замку міхів п'ять муки.
°
Так цілий рік!» – І цар скінчив.
Стонога землю аж гребла.
Млинар подумав: – «От скрутив,
Немов батіг з піску й стебла!»
°
Та погодився й поманджав
Додому, до кота у млин,
І так себе він почував,
Як у колоду вбитий клин.
°
Носив муку він цілий рік,
П'ять міхів повних – от біда!
І по дорозі скік і скік,
Аж з лоба лилася вода.
°
По році цар до нього рік:
«Погані в нас тепер часи,
Побудь іще у мене рік,
Щодня мені муку носи.
°
І ти повинен бути рад,
Не нарікай, ані мур-мур!
А впорожні йдучи назад,
Роби стонозі педікюр!»
°
І цар замовк, глядить з-під брів,
Стонога землю знов гребе.
А наш млинар аж побілів:
«А шляк же трафив би тебе!»
°
Та службу знов свою почав,
І по дорозі скік і скік!
А кіт на печі: «М'яв» та й «м'яв!»
І так ціліський круглий рік.
°
Красуня снилась кожну ніч,
І також снилася удень,
І м'явкала вже навіть піч,
Красунею був кожний пень.
°
А як сходити мав із гір,
Де мрякою туман все крив,
Робив стонозі педікюр,
Ну і собі він теж робив.
°
По році цар йому сказав,
Насупив брови, як сніпки:
«Хоч ти завдання подолав,
То вислухай іще таке:
°
Стонога люта в мене є,
Прийди змагатись з нею тут,
Або вона тебе уб'є,
І станеться тобі капут,
°
Або побореш, то уздриш
Свою красуню. Що, готов?»
«От маєш, бабо, добрий книш!»
Млинар аж стерп і похолов.
°
Прийшов додому, похиливсь,
А кіт до нього: «Муру-мур,
Чого ж ти, ґаздо, зажуривсь?
Я вже зроблю їм педікюр!»
°
І рано-вранці на зорі
Пішли вони: млинар і кіт,
А як вже були на горі,
Млинар постукав до воріт.
°
