— Не сумніваюся, — ввічливо відповів священик, — що дива вам доводилося не лише бачити, а й робити.
Старий Крейк криво усміхнувся:
— Це давня історія, — пробурмотів він.
— Деяким людям доводиться займатися давніми історіями, — відізвався священик. — Сподіваюся, у вашому минулому не було нічого такого, що дало б привід для чуток стосовно цієї справи?
— Що ви маєте на увазі? — різко запитав Крейк і вперше за усю розмову на його кам’яному обличчі, яке також чимось нагадувало держак томагавка, пробігла тінь.
— Ви чудово знаєтеся на всіх хитрощах червоношкірих, — поволі почав отець Бравн.
До цього Крейк сидів, зсутулившись, навіть згорбившись, спираючись бородою на свою чудернацьку тростину, та тієї миті він зірвався, схопивши її, наче дрючок, так, немовби збирався битися.
— Що?! — вигукнув він. — Це що за нісенітниці? Ви хочете сказати, що я вбив свого шурина?
Люди, які прогулювалися неподалік, з цікавістю спостерігали за суперечкою невисокого лисого й енергійного чоловіка, який розмахує своєю чудернацькою тростиною, і низенького чоловічка в чорній сутані, який чимось нагадував кам’яну постать, якщо не брати до уваги кліпаючих очей. У якийсь момент видавалося, що войовничий незнайомець з індіянською рішучістю знешкодить супротивника одним ударом по голові, вдалині навіть з’явилася показна постать ірландця-полісмена. Та священик лише спокійно промовив, немовби відповідав на цілком буденне запитання:
— Я зробив деякі висновки, та не вважаю доцільним розголошувати їх, перш ніж усе з’ясую.
Чи то кроки полісмена, який наближався, чи погляд священика, та щось таки втихомирило старого Гікорі, він опустив тростину, щось буркнув і поправив капелюх. Священик безтурботно побажав йому вдалого дня, неквапом вийшов з парку і попрямував до одного з готелів, де в передпокої сподівався зустріти Вейна. Молодик жваво підвівся, щоб привітатися зі священиком. Він виглядав ще більше виснаженим, ніж раніше, здавалося, його мучить якась тривога. До того ж в отця Бравна виникли підозри, що нещодавно його знайомий намагався порушити останню поправку до американської конституції,[3] і йому це вдалося. Та щойно мова зайшла про справу, Вейн одразу ж зосередився. Отець Бравн ніби ненароком запитав про те, чи над будинком Мертона часто літають літаки, і додав, що коли вперше побачив рівненьку галявину, то подумав, що це — летовище.
— А хіба ви не бачили літаків, коли ми приїхали до містера Мертона? — запитав капітан Вейн. — Часом їх там, як мух; ця відкрита галявина створена ніби спеціяльно для них. Я навіть не здивуюся, якщо в майбутньому такі пташки, як я, виберуть це місце для свого гніздечка. Я, знаєте, сам часто літаю і знаю багатьох пілотів, у минулому учасників війни, однак тепер там часто з’являються нові, я з ними навіть не знайомий. Напевно, незабаром в Штатах літаків буде стільки, скільки й автомобілів: у кожного — свій.
— Творець обдарував кожного, — з посмішкою відповів отець Бравн, — правом на життя, свободу та водіння автомобілем… не кажучи про літаки. Отож, якби над будинком пролетів незнайомий літак, то цілком можливо, що ви не звернули б на нього жодної уваги.
— Цілком можливо, — погодився Вейн.
— І навіть якби пілот був знайомий, — продовжував священик, — він міг би взяти чужий літак. Ось, наприклад, якби ви пролетіли над будинком у своєму літакові, то містер Мертон та його знайомі впізнали б вас, та якби літак був иншого зразка, чи як там у вас називається, то вам би вдалося пролетіти повз вікно, тобто так близько, що до Мертона можна було б дотягнутися рукою, так?
— Так, — машинально відповів капітан, а потім несподівано замовк і завмер з широко відкритими очима.
— Господи! — тихо промовив він. — Господи, ви…
Потім він, блідий, підвівся з крісла і, тремтячи всім тілом, подивився на священика.
— Ви що, збожеволіли? — запитав він. — Ви взагалі розумієте, що ви кажете?
Він на мить замовк, а потім злісно прошепотів:
— Як ви посміли прийти, щоб сказати мені…
— Я лише сказав про свої припущення, — підводячись, відповів отець Бравн. — До того ж, я вже зробив деякі висновки, та ще не настав час, щоб про них повідомляти.
3
Мається на увазі порушення «сухого закону», згідно з яким у США заборонялося продавати спиртні напої. Закон діяв у 1920–1933 роках.