А потім, церемонно попрощавшись зі своїм співрозмовником, священик вийшов з готелю, щоб продовжити свою дивовижну подорож вулицями міста.
На вечір ці мандри закінчилися у найбільш занедбаному старому районі Нью-Йорка. Священик зупинився біля сходів, що вели до річки, поряд з кольоровим ліхтарем, який стояв неподалік від входу у підозрілий китайський ресторанчик. І саме там священик побачив знайому постать, та сьогодні в ній було дуже мало знайомого.
Містер Норман Дрейдж похмуро дивився на світ через масивні окуляри, які приховували його обличчя, наче темна маска. Та, якщо не зважати на окуляри, він дуже змінився за цей місяць, який минув після вбивства містера Мертона. Під час їхньої першої зустрічі Дрейдж був одягнений так елегантно, що, якби він не рухався, то був би схожий на манекен у магазинній вітрині. А тепер він якось примудрився різко змінитися у протилежний бік — із манекена в опудало. Дрейдж усе ще був у циліндрі, страшенно потріпаному та зім’ятому, одяг зношений, ланцюжок для годинника та инші цінності зникли. Однак отець Бравн звернувся до нього так, ніби вони розмовляли ще вчора, і без роздумів сів біля нього на лавку у дешевій забігайлівці, куди Дрейдж приходив попоїсти. Однак розмову розпочав не отець Бравн.
— То що, — буркнув Дрейдж, — вам вдалося відімстити за смерть блаженного мільйонера? Адже річ відома, що всіх мільйонерів зараховують до числа блаженних; ще не встигне хтось із них віддати Богові душу, як усі газети вже сповіщають, що його життєвий шлях осяювала родинна Біблія, яку матуся читала йому в дитинстві. Якби вона справді прочитала деякі історії з цієї книги, то наїлася б страху, і мільйонер, гадаю, також. Колись панували жорстокі закони, не те, що тепер. Мудрість кам’яного віку похована під пірамідами. От уявіть, що Мертона викинули з вікна на поталу розлюченим псам. А Єзавель спіткала така ж доля. Або, пригадайте, Агаха розрубали на шматки, коли він просто обережно підійшов. Мертон був дуже обережним усе своє життя, та його все-таки вбили. Господня стріла все одно знайшла і влучила в нього, щоб инші боялися.
— Стріла була цілком матеріяльною, — зауважив священик.
— Піраміди також матеріяльні, а всередині — лише мертві фараони, — з посмішкою промовив чоловік в окулярах. — Ці матеріяльні релігії доволі цікаві. Упродовж віків боги та царі на барельєфах натягують свої кам’яні луки, а такими могутніми руками справді можна натягнути кам’яний лук. От ви кажете «матерія». Так, і погляньте, яка матерія! З вами ніколи не траплялося такого? Дивишся на пам’ятки древнього Сходу, і раптом думаєш: «А що як Господь Бог і тепер їздить світом у подобі Аполлона і стріляє в нас чорними стрілами смерти?».
— Якщо і їздить, то він називається зовсім не Аполлон. Та я сумніваюся, що Мертона вбили з допомогою чорного лука чи кам’яної стріли.
— Напевно, він видається вам святим Севастіяном, який загинув відстріл, — в’їдливо сказав Дрейдж. — Так-так, мільйонер повинен бути великомучеником. А ви ніколи не задумувалися над тим, що він отримав по заслузі? Гадаю, ви не надто багато знаєте про цього мільйонера-мученика. Так ось, дозвольте вам сказати, що він отримав лише соту частку того, на що заслужив.
— То чому ж ви його не вбили? — тихо запитав отець Бравн.
— Як це, чому я його не вбив? — перепитав Дрейдж, уважно вдивляючись у співбесідника. — Хороший же ви священик!
— Та ні, ну що ви, — відповів отець Бравн, ніби відмахуючись від компліменту.
— Ви що, хочете сказати, що це я його вбив? — прошипів Дрейдж. — Тоді доведіть. Та я вам відкрито кажу — це невелика втрата.
— Та ні, втрата велика, — різко заперечив отець Бравн. — Для вас це велика втрата. Тому ви його і не вбили, — і навіть не поглянувши на ошелешеного чоловіка, священик вийшов із забігайлівки.
Минув майже місяць, перш ніж отець Бравн знову відвідав дім мільйонера, який став третьою жертвою Данієля Дума. Там відбувалося щось на кшталт наради, зібралися всі зацікавлені цією справою. Старий Крейк сидів на чолі стола, небіж сидів по праву руку, по ліву — адвокат. Також був присутній кремезний чоловік негроїдної зовнішности, якого, як виявилося, звати Гаріс. Його, певно, запросили у якості свідка. Гостроносий і рудоволосий суб’єкт, який відкликався на ім’я Діксон, був представником чи то пінкертонівської, чи то якоїсь иншої приватної агенції. Отець Бравн скромно сів біля нього.
Газети всіх континентів сповіщали про смерть фінансового магната, засновника солідного капіталу, який своєю павутиною заплутав увесь світ. Та у тих, хто був з ним напередодні загибелі, вдалося з’ясувати зовсім небагато. Дядько з небожем та адвокат заявили, що вони були вже досить далеко від стіни; охоронці, які стояли біля воріт та всередині будинку, відповідали на запитання не зовсім впевнено, та їхня розповідь не викликала сумнівів. Здавалося, що на увагу заслуговує лише одна обставина. Чи то безпосередньо до вбивства, чи то після цього якийсь незнайомець ходив біля воріт і просив пропустити його до містера Мертона. Важко було зрозуміти, чого він хотів, тому що висловлювався не дуже зрозуміло, але згодом це також викликало підозри, тому що незнайомець говорив про якогось чоловіка, якого покарало небо.