Пітер Вейн нахилився уперед, його очі аж заблистіли на виснаженому обличчі.
— Норман Дрейдж, це точно він, я готовий присягнутися. — сказав він.
— І ким є той Норман Дрейдж? — запитав його дядько.
— Я також хотів це знати, — відповів молодий Вейн. — Якось Я запитав його, та він надзвичайно спритно вміє ухилятися від прямих відповідей. Він навіть зі мною познайомився з допомогою хитрощів: розповідав мені щось про літаючі машини майбутнього. Та я йому ніколи не довіряв.
— І що він за людина? — запитав Крейк.
— Він хоче, щоб його вважали містиком, — простодушно відповів отець Бравн. — А таких, як він, доволі багато. Він один з тих, хто у паризькій кав’ярні розповість вам, що йому вдалося привідкрити вуаль Ісіди або збагнути таємницю Стовнхеджа. А в такому випадку, як оцей, вони обов’язково знайдуть якесь містичне пояснення.
Гладко зачесана голова містера Бернарда Блейка, адвоката, ввічливо нахилилася у бік отця Бравна, а оту його посмішці відчувалася злосливість.
— Сер, я ніколи б не подумав, що ви відкидатимете містичні пояснення, — сказав він.
— Навпаки, — покірно кліпаючи, відповів отець Бравн. — Я якраз не відкидаю містичні пояснення. Перший-ліпший самозванець адвокат може мене надурити, а от вас йому не вдасться ошукати, тому що ви — адвокат. Кожен дурень, перевдягнувшись в індіянця, може переконати мене, що він справжній Г’яватта, а от містер Крейк миттю виведе його на чисту воду. Будь-який пройдисвіт зможе переконати мене у тому, що він чудово знається на тонкощах авіяції, та йому не вдасться обдурити містера Вейна. Так само сталося з Дрейджем, розумієте? Саме тому, що я трохи знаюся на містиці, мене не можуть ошукати дилетанти. Істинні містики не ховають таємниць, а намагаються їх відкрити. Вони нічого не залишають в тіні, а все одно залишаються таємничими. Зате містику-дилетанту просто необхідна пелена таємничости. Зрештою, коли Дрейдж розповідав про небесну кару та господні стріли, то у нього була цілком практична мета.
— І що ж це за мета? — запитав Вейн. — Про що б не йшлося, я вважаю, що ми повинні про це знати.
— Розумієте, — поволі почав розповідати священик, — йому конче треба було переконати нас у надприродному втручанні, тому що… ну, тому що він чудово знав — у цих вбивствах не було нічого надприродного.
— Ага, — прошипів Вейн. — Я так і знав. Одним словом, він — злочинець.
— Одним словом, він — злочинець, та він не скоїв злочину, — спокійно відповів отець Бравн.
— Ви вважаєте, що ви нам щось пояснили? — ввічливо запитав Блейк.
— Ну ось, тепер ви скажете, що я також містик-дилетант, — дещо збентежено, але з посмішкою промовив отець Бравн. — Це мені якось так випадково вдалося. Дрейдж не винен у злочин,, у цьому злочині. Він просто шантажував одного чоловіка, і саме тому вештався біля воріт, та він, звичайно ж, не був зацікавлений у розголошенні таємниці, чи, тим паче, у смерті Мертона. Зрештою, про нього пізніше. Зараз я хотів лише, щоб він не відволікав нас.
— Від чого не відволікав? — поцікавився його співрозмовник.
— Від істини, — відповів священик.
— Ви хочете сказати, що вам відома істина? — схвильовано запитав Блейк.
— Гадаю, що так, — скромно відповів отець Бравн.
Усі замовкли, а потім Крейк раптово вигукнув:
— А де подівся секретар? Вілтон! Він повинен бути тут.
— Ми з містером Вілтоном підтримуємо зв’язок, — повідомив священик. — Окрім цього, я попросив його зателефонувати сюди, і саме тепер чекаю на його дзвінок. Я навіть можу вам повідомити, що ми разом шукали істину.
— Якщо так, то я спокійний, — буркнув Крейк. — Вілтон ішов слідами того мерзотника, ніби собака-шукач, так що кращого напарника вам було б важко Знайти. Але як, чорт забирай, ви докопалися до істини? Як ви все зрозуміли?
— Завдяки вам, — тихо відповів священик, покірно дивлячись в очі роздратованого ветерана. — Я хочу сказати, що мені дуже допомогла ваша розповідь про індіянця, який кинув ніж у чоловіка, що стояв на мурі.