Отець Бравн раптом різко підвівся.
— Тобто, ви хочете сказати, що пес звинуватив містера Трейла? — вигукнув він. — Злочинця нібито звинуватив пророчий пес? А ви раптом не помітили, чи поруч не пролітали птахи? Зліва чи справа? А з авгурами[5] ви консультувалися? Сподіваюся, ви здогадалися розрізати псові живіт, щоб обстежити його нутрощі? Ви, язичницькі гуманісти, використовуєте саме такі псевдонаукові аргументи, коли вам раптом заманеться відібрати в людини життя і честь.
На якусь мить Фінз втратив дар мови, а потім усе ж спромігся запитати:
— Що це на вас найшло? Що я вам поганого зробив?
Отець Бравн злякано подивився на нього; так здивовано і злякано люди дивляться в темноті на стовп, коли вдаряться об нього.
— Вибачте, будь-ласка, — зі щирим каяттям промовив священик. — Вибачте, що я так грубо накинувся на вас.
Фінз із цікавістю подивився на отця Бравна.
— Знаєте, часом мені видається, що ви — найбільша загадка з усіх можливих, — промовив він. — Та хай там як, навіть якщо ви не вірите в те, що пес знає, ким є вбивця, погодьтеся, що ця справа доволі загадкова. Ви не зможете заперечити, що в той момент, коли на березі пес ні з того, ні з сього завив, його господаря вбила якась невідома сила, яку нікому зі смертних так і не вдалося вистежити. А стосовно адвоката, то тут йдеться не лише про пса, є й инші, не менш цікаві деталі. Він мені відразу не сподобався: нещирий, улесливий. До речі, ось що я помітив. Як вам уже відомо, і лікар, і поліція прибули дуже швидко: містера Валантена завернули з половини дороги, і він відразу ж зателефонував у поліцію. Окрім цього, дім і маєток не дуже великі, всіх відразу ж обшукали, та зброї не знайшли. Обшукали також будинок, сад, берег — усе намарно. Зникнення кинджала так само важко пояснити, як і зникнення вбивці.
— Зникнення кинджала, — ніби луна, повторив отець Бравн, киваючи головою. І раптом він став із цікавістю слухати розповідь свого співрозмовника.
— І я так кажу, — продовжував Фінз. — А містер Трейл постійно поправляв то краватку, то шпильку на краватці. Ця шпилька, до речі, чимось схожа на нього: така ж показна і водночас старомодна. В неї ще був вставлений камінець з кольоровими концентричними колами, чимось нагадує око. Мене аж почало дратувати, що Трейл так зосереджений на цьому камінцеві, ніби він — циклоп з одним оком. Шпилька була не лише великою, а й довгою, і мені раптом спало на думку: а що як насправді шпилька ще довша, і це ніщо инше як стилет.
Отець Бравн глибокодумно кивав головою.
— А инших здогадок стосовно знаряддя вбивства ніхто не пропонував? — запитав він.
— Була ще одна, — відповів Фінз. — Її запропонував молодий Дрюс, кузен. Якщо поглянути на Герберта і Гарі, то важко повірити, що вони могли б додати щось нове у раціональному поясненні цього вбивства. Герберт — справжній драгун, прикраса кінної гвардії, він цікавиться лише кіньми. А от молодший, Гарі, якийсь час служив в індійській поліції і трохи знається на подібних справах. Він жваво взявся за справу, і мені чомусь здалося, що він зробив це аж надто хвацько. До речі, Гарі залишив поліцію через якусь бюрократичну тяганину. У кожному разі, він був у певному сенсі детективом, щоправда безробітним, і взявся за справу не лише з запалом любителя, а й з умінням професіонала. Так ось, саме з ним ми посперечалися про зброю, і я довідався дещо цікаве. Я згадав, що пес гавкав на Трейла, а Гарі сказав, що коли пес дуже розлючений, то він гарчить, а не гавкає.
— Так, він має цілковиту рацію, — погодився священик.
— Дрюс молодший сказав, що він часто бачив, як Морок гарчить на людей, наприклад, на Флойда, секретаря. Я зауважив, що він заперечує власні аргументи, тому що неможливо в одному злочині звинуватити кількох осіб, а найменше — Флойда, безневинного, як школяр, адже всі бачили, як він підрізав живопліт, а його руде волосся нагадує пір’я какаду і помітне здалека. Гарі погодився, що я маю рацію, і сказав, що ще не все ретельно обдумав. А потім запропонував мені прогулятися садом. Він сказав, що хоче показати мені дещо, що, на разі, ще ніхто не бачив. Це все відбувалося в день убивства, і в садку з того моменту нічого не змінилося. Драбина все ще стояла біля живоплоту. Гарі підійшов до неї і щось вийняв з густої трави. Виявилося, що це були садові ножиці з плямами крови.
5
Авгур — у Стародавньому Римі — жрець, який, спостерігаючи політ і поведінку птахів, віщав волю богів.