— Ми зовсім забули про мотив убивства, — глибокодумно зауважив отець Бравн. — За таких обставин смерть полковника найвигідніша для міс Дрюс.
— Милостивий Боже! Ви говорите про це так холоднокровно! — вигукнув Фінз, з жахом дивлячись на священика. — Невже ви справді вважаєте, що вона…
— Вона має намір вийти заміж за доктора Валантена? — запитав отець Бравн.
— Декому це дуже не подобається, — відповів його співрозмовник. — Та доктора люблять і поважають, він кваліфікований хірург і відданий своїй справі.
— Так-так, він так любить свою справу, — промовив отець Бравн, — що навіть бере зі собою хірургічні інструменти, коли увечері йде на побачення до леді. Адже був у нього бодай ланцет абощо, коли його попросили оглянути тіло, а додому, як ви казали, він не встиг зайти.
Фінз зірвався на рівні ноги і здивовано вирячився на священика.
— Ви хочете сказати, що він міг використати ланцет, щоб… Отець Бравн заперечливо похитав головою.
— Усі наші гіпотези — лише фантазія, — сказав він. — Проблема полягає не у тому, хто і чим вбив полковника, а — як? Ми можемо багато кого підозрювати, і знарядь вбивства можемо знайти принаймні кілька: шпилька, садові ножиці, ланцет. Але скажіть мені, як убивця потрапив до альтанки? Як він це зробив?
Священик замислено роздивлявся стелю, та коли він промовив останні слова, то його погляд зупинився, ніби він побачив там якусь незвичайну муху.
— І що скажете, отче? — запитав молодий чоловік. — Що б ви мені порадили, адже у вас такий багатий досвід.
— Боюся, що навряд чи зможу вам якось допомогти, — зітхнувши, відповів отець Бравн. — Дуже важко щось сказати, я ж не був на місці злочину, не бачив людей, не розмовляв з ними. На разі можете-повернутися на місце злочину і продовжувати розслідування. Як я зрозумів, зараз цим займається ваш друг з індійської поліції. Я порадив би вам ознайомитися з його успіхами. Подивіться, чим займається ваш детектив-аматор. Можливо, вже є якісь новини.
Коли гості отця Бравна, двоногий і чотириногий, пішли, він узяв ручку і повернувся до свого попереднього заняття: продовжив писати план циклу проповідей на тему енцикліки «Rerum Novarum».[6] Тема була доволі широка, і тому план довелося кілька разів переписувати. Коли через кілька днів у кімнату вбіг великий чорний пес і почав радісно стрибати довкола священика, отець Бравн займався тим самим, що й минулого разу. Господар, який увійшов услід за псом, також був схвильований, однак він виражав свій емоційний стан дещо по-иншому: його блакитні очі, здавалося, ось-ось вистрибнуть з орбіт, а обличчя було бліде і напружене.
— Ви казали мені, — почав він різко і без привітань, — з’ясувати, що робить Гарі Дрюс. Знаєте, що він зробив?
Священик не відповів, і молодий чоловік різко продовжив:
— А я вам скажу, що він зробив. Він покінчив життя самогубством.
Губи отця Бравна ледь ворушились, однак те, що він прошепотів, не мало нічого спільного ані з нашою історією, ані навіть з нашим світом.
— Часом ви мене просто лякаєте, — промовив Фінз. — Невже ви знали, що це трапиться?
— Я припускав таку можливість, — відповів отець Бравн. — Саме тому я й попросив вас піти і з’ясувати, чим він займається. Я сподівався, що ви не спізнитеся.
— Це я знайшов його тіло, — дещо хрипло відповів Фінз. — Я ще ніколи не бачив чогось потворнішого і страшнішого. Коли я вийшов у сад, то відразу помітив, що там сталося ще щось, окрім вбивства. Вздовж стежки до альтанки так само цвіли сині квіти, та вони чомусь видалися мені схожими на синіх дияволів, які витанцьовують перед темною печерою пекла. Я оглянув усе довкола: ніби все було на місці. Та мені чомусь видавалося, що чогось не вистачає. І тоді я зрозумів. Над огорожею, на тлі моря, завжди виднілася Скеля Долі. Її там не було.
Отець Бравн підняв голову і слухав дуже уважно.
— Це було так, ніби гора зникла з лиця землі, або якби з неба впав місяць; хоча я завжди знав, що частина тої скелі може впасти навіть від сильного вітру. Мене ніби щось осяяло, і я миттю кинувся до скелі, прориваючись через живопліт, ніби через павутину. До речі, насправді він був зовсім не густим, просто видавався щільним, бо через нього ніхто отак не пролазив. На березі я побачив частину скелі, яка впала; бідолаха Гарі лежав під нею, ніби розламаний човен. Одною рукою він обіймав каміння, ніби тягнучи його на себе, а поруч на піску він ще спромігся написати: «Скеля Долі впала на дурня».
6
«Нові Речі» — енцикліка (1891 р.) папи Лева XIII, присвячена суспільному навчанню Церкви.