Выбрать главу

А що стосується ситуації на березі, то тут все набагато цікавіше. Спочатку, зізнаюся, я нічого не міг зрозуміти. Навіщо пес стрибнув у воду і відразу вибіг звідти? Зазвичай вони так не поводяться. Якби Морок був чимось дуже схвильований, він взагалі не побіг би за палицею. Він побіг би в инший бік, шукати те, що його схвилювало. Та якщо пес усе ж кидається за чимось, не має значення, палиця це чи дичина, то його можна зупинити — я знаю це з власного досвіду, — лише подавши дуже чітку команду. І ще: пес ніколи не повернеться назад лише тому, що він раптом передумав знайти свою здобич.

— Що б ви не казали, пес таки повернувся, — заперечив Фінз, — і повернувся без палиці.

— Він повернувся без палиці зовсім з иншої причини, — відповів священик. — Морок повернувся без палиці тому, що не зміг її знайти. Саме тому він і почав вити. До речі, в таких випадках собаки і стравді виють. Вони строго дотримуються ритуалу. Собаки так само обожнюють дотримуватися всіх деталей ритуалу, як діти вимагають точного повторення всіх деталей у казці, навіть якщо чують її всоте і вже знають напам’ять. А цього разу в ритуалі щось несподівано змінилося. Ось Морок і почав скаржитися на поведінку палиці. З ним таке ще ніколи не траплялося. Вперше у житті такого шанованого і вихованого пса образила якась паскудна палиця.

— І що ж зробила ця паскудна палиця? — запитав Фінз.

— Вона потонула.

Фінз нічого не промовив і продовжував спантеличено дивитися на отця Бравна. А той продовжував:

— Вона потонула тому, що насправді це була не палиця, а гострий клинок, замаскований під звичайний ціпок. Иншими словами, це шпага у піхвах, подібних на ціпок. Напевно, жодному вбивці не вдалося так природно і майстерно звільнитися від знаряддя вбивства: закинути його в море, бавлячись із собакою.

— Здається, я починаю розуміти, що ви маєте на увазі, — визнав Фінз. — Та навіть якщо це була шпага, замаскована у ціпку, я все одно не можу зрозуміти, як її можна було використати.

— У мене з’явилися доволі туманні припущення ще тоді, коли ви промовили слово «альтанка». Все почало вимальовуватися, коли ви згадали про те, що полковник носив білий піджак. Якщо припустити, що полковника вбили кинджалом, тоді всі мої здогади не мають жодного значення, та якщо це було довге лезо, щось на кшталт рапіри, то все це набуває сенсу.

Священик відкинувся на спинку крісла і, роздивляючись стелю, почав викладати свої міркування.

— Усі ці детективні історії, щось на кшталт випадку з Жовтою Кімнатою, коли труп знаходять у зачиненому приміщенні, куди ніхто не міг потрапити, не схожі на наш випадок, оскільки все відбувалося в альтанці. Коли ми говоримо про Жовту Кімнату чи будь-яку иншу, то маємо на увазі, що її стіни однорідні і непроникні. А от з альтанкою все по-иншому: там стінками служать переплетені лозини, і як би густо їх не переплітали, все одно будуть просвітки. За спиною полковника був саме такий просвіток. Він сидів у кріслі, сплетеному з лози, там також були просвітки. А ще слід додати, що альтанка розташована біля самісінької огорожі. А ви самі казали, що огорожа була доволі тонкою. Людина, котра стояла з иншого боку огорожі, крізь усі ці дірки і просвітки могла спокійно роздивитися світлу пляму піджака полковника, схожу на біле коло мішені.