Выбрать главу

Згаданий поліцейський був чоловіком молодим, невисокого чину, і тому у нього було доволі нечітке уявлення про те, що мільйонер — людина до тої міри важлива, що з ним не можна поводитися, як зі звичайним громадянином. Тому він передав Вендема та инших свідків своєму начальнику інспектору Колінзу, людині з набагато більшим досвідом. Це був сивіючий чоловік, він розмовляв дещо грубувато і ніби заспокійливо, увесь його вигляд говорив про те, що він добродушний, однак нісенітниць не слухатиме.

— Так-так, — поволі промовив він, дивлячись на трьох свідків, — дивна у нас вимальовується ситуація.

Отець Бравн уже повернувся до своїх щоденних обов’язків, а от Сайлас Вендем вирішив тимчасово відкласти виконання своїх надзвичайно важливих і відповідальних справ на годину-дві, щоб дати свідчення про свої неймовірні пережиття. Обов’язки Фенера припинилися у зв’язку зі смертю його працедавця, а що стосується Олбойна, то оскільки ані у Нью-Йорку, ані в якомусь иншому місті у нього не було жодних обов’язків, окрім як проповідувати релігію Дихання Життя або Великого Духа, то в цей момент його ніщо не відволікало від виконання громадянського обов’язку. Ось чому всі троє стояли в кабінеті інспектора, готові підтвердити свідчення один одного.

— Відразу вам кажу, — бадьоро повідомив інспектор, — не розповідайте мені містичних нісенітниць. Я — людина практична, я поліцейський. А ці байки нехай слухають священики і пастори. Здається, той ваш священик нарозповідав вам байок про прокляття, жахливу смерть і Страшний Суд, та я не маю наміру звертати уваги ані на нього, ані на його релігію. Якщо Вінд вийшов з кімнати, то це означає, що його хтось випустив. І якщо Вінд — на дереві, то це означає, що його хтось повісив.

— Цілком слушно, — сказав Фенер. — Та ми всі бачили, що його ніхто не випускав, а тому виникає питання, як його хтось примудрився повісити?

— А як ніс примудряється вирости на обличчі? — запитав інспектор. — На обличчі у нього виріс ніс, на шиї з’явилася петля. Це факти, а я, як уже говорив, чоловік практичний і тримаюся фактів. Чудес не буває. Це зробила людина.

Олбойн стояв позаду, його масивна постать була природним фоном для більш худорлявих та енергійних свідків. Він стояв, схиливши білу голову, й у нього був доволі відсторонений вигляд, та, почувши останні слова інспектора, Олбойн підвів голову, ніби лев, труснув білою гривою, і знову повернувся до реальности, хоч вигляд у нього був все ще ошелешений. Він підійшов уперед, й у всіх склалося враження, що виглядає ще огрядніше. Вони завчасно почали вважати його дурнем чи шарлатаном, та Олбойн був не таким вже й простаком, коли стверджував, що у ньому прихована сила, як у західного вітру, що накопичує свою могуть, аби змести все нікчемне з лиця землі.

— То ви, містере Колінз, стверджуєте, що є чоловіком практичним, — голос Олбойна прозвучав м’яко і водночас важко. — Упродовж нашої бесіди ви згадали про це вже двічі чи тричі, так що помилитися я не міг. Ну що ж, це буде дуже важливим фактом для тої особи, яка писатиме вашу біографію, змальовуючи ваше життя, збираючи всі публікації і застольні бесіди, зацікавиться родинними фотографіями, де вам п’ять років, і дагеротипом[7] вашої бабусі та краєвидів рідного містечка. Сподіваюся, ваш біограф не забуде згадати й про те, що у вас був кирпатий ніс, на ньому прищ, а також про те, що ви були таким огрядним, що стоячи не бачили власних ніг. Оскільки ви надзвичайно практична особа, то може оживите Ворена Вінда і детально розпитаєте його, як людина на практиці проходить через сталеві двері. Та мені чомусь видається, що ви помиляєтеся. Коли всемогутній Господь створив вас, то просто хотів нас розсмішити.

З притаманною йому театральністю Олбойн повільно підійшов до дверей, перш ніж збентежений інспектор спромігся щось йому відповісти, і жодні виправдання чи заперечення вже не могли відібрати в Олбойна відчуття тріюмфу.

— Гадаю, ви таки маєте рацію, — промовив Фенер. — Якщо оце — практична людина, то я волію мати справу зі священиками.

Ще одну спробу встановити офіційну версію подій зробили тоді, коли представники влади повністю зрозуміли, ким насправді є свідки у цій справі, і які наслідки з цього випливають. Інформація потрапила до преси у доволі сенсаційній та безсоромно ідеалістичній формі. Досить швидко численні інтерв’ю з Вендемом стосовно його дивовижної пригоди, статті про отця Бравна та його містичні передчуття схилили тих, хто керує суспільною думкою, спрямовувати її у більш здорове русло. Наступного разу було знайдено инший підхід до важливих свідків. Їм повідомили, ніби ненароком, про те, що подібними анормальними випадками займається професор Вер, і цей випадок його неабияк зацікавив. Професор Вер був видатним психологом, а особливо він цікавився усім, що бодай якось стосувалося кримінології, і лише через деякий час свідки зрозуміли, що він тісно співпрацював з поліцією.