— Лише одна особа? — ніби механічно перепитав отець Бравн.
— Так! Як мені відомо, це один психічно хворий чоловік, — сказав професор Смейл. — То довга розповідь, і дещо безглузда.
Він знову зробив павзу, продовжуючи водити пальцем по скатертині, немовби робив архітектурні креслення, а потім промовив:
— Напевно, варто почати свою розповідь із самого початку, щоб не приховувати від вас найменших деталей, які можуть виявитися значущими. Все почалося багато років тому, ще тоді, коли я на власні кошти проводив розкопки, досліджуючи історичні пам’ятки Криту та инших грецьких островів. Я працював один, лише часом звертався за допомогою до місцевих мешканців. Саме тоді, коли я працював один, мені вдалося віднайти підземний лабіринт, який привів мене до величезної купи різного сміття, якихось уламків, частин кам’яних орнаментів та розкиданих гем.[8] Спочатку все це здалося мені руїнами давнього вівтаря. Ось там я і знайшов цей дивовижний золотий хрест. На його тильному боці я побачив зображення риби, давнього християнського символу, однак її форма значно відрізнялася від звичної. Мені здається, вона була більш реалістичною, ніби майстер хотів зобразити рибу натуральнішою, а не задовольнятися декоративним зображенням. Гадаю, це не зумовлене мистецькими вимогами. Це, радше, данина язичницькому реалізму, бажання відобразити рух тіла.
Щоб коротко пояснити вам, чому я вважаю цю знахідку особливо важливою, слід розповісти вам про особливий характер цих розкопок. Власне кажучи, я проводив розкопки на місці колишніх. Ми не лише розкопували пам’ятки старовини, ми йшли слідами давніх археологів. У нас були підстави вважати (принаймні дехто з нас вважав, що такі підстави є), що підземні ходи з часів мінойського періоду (а також і відомий лабіринт, який ми пов’язували з мітичним лабіринтом Мінотавра) не були забуті й закинені після часів Мінотавра й аж до наших днів. Ми дотримувалися думки, що в ці підземні ходи вже проникали люди, і в них була якась мета. Мету різні школи археологів визначали по-різному: одні вважали, що це — наукові розкопки, які були розпочаті згідно з наказом імператора; инші вважали, що наприкінці Римської імперії нестримне бажання пізнати темні азійські забобони спричинило появу якоїсь маніхейської секти, яка ховалася від денного світла, щоб під землею проводити свої дикі оргії. Я ж належав до тієї групи археологів, яка дотримувалася думки, що ці лабіринти використовували з такою ж метою, як і римські катакомби. Иншими словами, я вважав, що в часи переслідувань у цих лабіринтах переховувалися християни. Саме тому, коли я знайшов цей хрест, мене охопило якесь дивне і трепетне відчуття, Я ще більше зрадів, коли, наблизившись до виходу, роздивився на кам’яній стіні низького коридору грубувате і реалістичне зображення риби.
У мене було таке враження, ніби це надзвичайно рідкісна риба або ж рештки закам’янілої істоти, вид якої давно вимер. Я не відразу зрозумів, чому в мене виникла саме така асоціяція, що мало пов’язана з зображенням, видряпаним на камені. Щойно потім я зрозумів, що підсвідомо пов’язав зображення з першими християнами, які, немов німі риби, існували під землею у світі мовчання та вічних сутінків. Нагорі, над ними, при денному світлі, ходили инші люди, а вони були змушені жити і рухатися у темряві, сутінках та тиші.
Той, хто ходив кам’яними коридорами підземелля, знає, що там виникає ілюзія, ніби хтось іде за вами, або перед вами. Цю ілюзію створює луна підземелля, і вона така реальна, що людині важко повірити в те, що вона насправді сама. Я вже було звик і не звертав на це особливої уваги, поки не побачив на стіні символічну рибу. Коли я її побачив, то зупинився, і в цю ж мить у мене ніби зупинилося серце, тому що я стояв на місці, а от луна від моїх кроків не затихала.
Тоді я побіг, і мені здалося, що примара переді мною також побігла, та звук її кроків не збігався зі звуками моїх кроків. Я знову зупинився, і кроки переді мною також стихли, та я міг заприсягтися, що вони затихли на якусь мить пізніше. Я гукнув і почув відповідь. Та це був не мій голос.
Звук лунав звідти, де кільцеподібний коридор кудись повертав; і під час цієї жахливої, незрозумілої гонитви хтось зупинявся і щось говорив на одній і тій же відстані від мене, за поворотом кам’яної стіни. Обмежений простір переді мною, який я міг освітити невеликим ліхтарем, постійно залишався порожнім. Ось за таких обставин я вів перемовини сам не знаю з ким, і навіть тоді, коли переді мною з’явилися перші промені денного світла, я так і не міг зрозуміти, як цей хтось зумів вийти з лабіринту. Зрештою, у тому місці, де лабіринт виходив на поверхню землі, було багато бічних закамарків, тріщин, і йому було легко зникнути десь у них.
8
Гема — невеликий різьблений камінь з опуклим або врізаним углиб зображенням, різновид печатки або прикраси,