А якщо б убивця був нагорі, володів усією землею, командував усіма військами і правив усіма народами? Якщо б він міг замурувати всі виходи і викурити мене з підземелля, а потім, щойно я вийду, жорстоко мене вбити? Як це — мати справу з убивцею такого масштабу? Світ забув про це так само, як і забув про останню війну.
— Так, — відповів отець Бравн, — та війна все ж була. Риба може знову опинитися під землею, а потім знову вийде на поверхню. Як говорив святий Антоній Падуанський, під час потопу рятуються лише риби.
Крилатий кинджал
У житті отця Бравна був такий період, коли йому було важко, не здригнувшись, повісити капелюха на вішак. Походження цієї ідіосинкразії[10] було зумовлене однією деталлю в низці доволі заплутаних подій. Та оскільки в отця Бравна надзвичайно насичене життя, то цілком можливо, що лише ця деталь і залишилася у його пам’яті. Вона була пов’язана з обставинами, які одного морозного грудневого ранку розбудили доктора Бойна, офіцера медичної служби при поліції, і він вирішив викликати священика.
Доктор Бойн був приземкуватим, смаглявим ірландцем, одним з тих невдах-ірландців, яких так багато на білому світі. Такі, як він, на кожному куті базікають про науковий скептицизм, про матеріялізм і цинізм, а от все, що стосується обрядовости та релігійности, вони приписують релігійним традиціям їхньої батьківщини. Хай там як, та щойно доктору Бойну видавалося, що йдеться саме про цю сферу, він відразу запрошував отця Бравна, не приховуючи, що йому справді хочеться, аби справи мали саме такий характер.
— Знаєте, я ще не зовсім упевнений, що мені потрібні саме ви, отче, — сказав містер Бойн. — Поки що я взагалі ні в чому не впевнений. Нехай мене повісять, якщо я знаю, хто тут потрібен: лікар, полісмен чи священик!
— Гаразд, — відповів отець Бравн, — оскільки у вашій особі поєднуються полісмен і лікар, то я, очевидно, залишаюся у меншості.
— Треба визнати, отче, що ви є тим, кого політичні діячі називають «передовою меншістю», — відповів містер Бойн. — Мені відомо, що вам доводилося займатися справами, пов’язані з нашою установою. Та річ у тім, що тут дуже важко визначити, чи ця історія належить до вашої сфери, чи до моєї, а може, це просто непоганий матеріял для фахівців психіятрії. Ми щойно отримали лист від чоловіка, який живе неподалік, он у тому білому домі на пагорбі. Він просить у нас захисту, стверджує, що його життю загрожує небезпека. Ми, як могли, намагалися з’ясувати всі факти. Напевно, буде краще, якщо я розповім вам все з самого початку.
Один чоловік, він називався Елмер, багатий землевласник в одному із західних штатів, одружився доволі пізно. У нього народилися троє синів — Філ, Стівен та Арнольд. Ще коли він парубкував і не сподівався, що у нього буде прямий наслідник, цей чоловік усиновив хлопчика, як він вважав, дуже здібного та розумного. Хлопчина називався Джон Стрейк. Його походження було не зовсім відоме, хтось говорив, що він — знайда, инші стверджували, що він — циган. Цілком можливо, останні чутки пов’язані з тим, що на старості Елмер почав аж надто цікавитися окультизмом, хіромантією та астрологією, а, як стверджували його сини, Джон схвалював ці зацікавлення. Зрештою, сини багато чого розповідали. Наприклад, вони стверджували, що Стрейк — негідник, такого ще знайти, а до того ж брехун, він міг за декілька секунд вигадати відмовку і вмів так її подати, що цьому повірив би не один детектив. Та цілком можливо, що все це — лише упередження, виправдане, як ви розумієте. Напевно, ви вже здогадуєтеся, що трапилося. Батько залишив увесь спадок прийомному синові, і після його смерти рідні сини вирішили опротестувати заповіт. Вони доводили, що батько був заляканий і майже втратив розум. Згідно з їхніми словами, Стрейк з допомогою всіх можливих способів потрапляв до батька і тероризував його навіть на ложі смерти. Так чи инак, їм вдалося довести, що покійний батько не був при ясному розумі, отож суд визнав заповіт недійсним, і сини отримали весь спадок. Подейкують, що Стрейк ледь не оскаженів і поклявся, що вб’є всіх трьох, по черзі. За допомогою звернувся третій і останній з братів, Арнольд Елмер.
10
Ідіосинкразія — підвищена чутливість організму людини до деяких речовин або смакових, нюхових чи зорових подразників.