Рейс також був змушений з гіркотою визнати, що старий Мендоза завжди поводився як останній бовдур, а сьогодні це вдалося йому особливо. Згідно зі звичаєм, поширеним у деяких народів, труну поставили відкритою, обличчя покійника також було відрите, тому місцеві мешканці почали ридати ще голосніше. Та традиційний обряд похорону мав виглядати саме так, і, можливо, все минулося б цілком спокійно, якби свого часу якась заїжджа особа не запропонувала виголошувати надгробні промови, у стилі французьких вільнодумців. Першим виступив містер Мендоза з довжелезною промовою, і чим довше він говорив, тим більше Джон Рейс занепадав духом, а місцевий звичай йому подобався все менше і менше. Монотонно, ніби банкетний оратор, який може говорити годинами, Мендоза, не шкодуючи заяложених епітетів, почав перераховувати особливі достоїнства покійного.
І це ще не все. У Мендози вистачило дурости, щоб у такий момент докоряти і навіть ганьбити своїх політичних опонентів. Не минуло і трьох хвилин, як почалася колотнеча з надзвичайно неочікуваними наслідками.
— Ми маємо право поставити запитання, — вигукував він, пихато озираючись довкола. — Ми маємо право запитати: чи мають такі чесноти ті з нас, хто нерозважливо зрікся віри своїх батьків? Коли серед нас з’являються атеїсти, коли оті атеїсти стають лідерами, щоб не сказати, диктаторами, ми на власні очі бачимо, що їхня безсоромна філософія призводить лише до злочинів, таких, як цей, наприклад. І якщо ми запитаємо себе, хто вбив цього святого чоловіка, то відповідь напрошується сама…
У цей момент в очах Альвареза, авантюриста і напівкровки, спалахнув нестямний африканський вогник. А Рейс в цю мить подумав, що цей чоловік — дикун, що він не здатен тримати себе в руках, а ота його трансцендентна філософія більше подібна на шаманство. Та хай там як, Мендозі так і не вдалося завершити свою думку, тому що Альварез, використовуючи всю силу своїх величезних легень, почав кричати на старого, і йому таки вдалося примусити Мендозу замовчати.
— І ви запитуєте, хто вбив отця?! — горлав він. — Ваш Бог його вбив! Його вбив його власний Бог! Ви ж самі кажете, що Він убиває своїх найвірніших і найдурніших слуг, таких, як ось Цей! — і в люті він зробив жест не у бік труни, а в бік розп’яття. Потім, трохи вгомонившись, але все ще роздратовано, Альварез продовжував: — Не я, а ви у все це вірите. Хіба не краще взагалі не вірити в Бога, ніж постійно страждати від отаких втрат? Я не боюся заявити перед вами усіма, що ніякого Бога немає. У цього сліпого і безмозкого всесвіту немає ніякої сили, яка могла б почути ваші молитви і воскресити вашого місіонера! Він не воскресне! Я можу скільки завгодно вимагати від небес, щоб вони повернули його до життя, він все одно не воскресне! Отож, я кидаю виклик вашому Богу: нехай Той, кого немає, воскресить померлого!
Запанувала гнітюча тиша, слова демагога таки зробили враження на присутніх.
— Шкода, що ми відразу не здогадалися, що такі, як ви… — хрипким голосом, що аж клекотів від злости, почав кричати Мендоза.
Та йому знову не дали договорити. Цього разу почувся високий і пронизливий голос з американським акцентом.
— Заждіть! Заждіть! — закричав журналіст Снейт. — Це диво! Присягаюся, я бачив, як він щойно поворухнувся!
З цими словами журналіст побіг до труни, яка стояла на підвищенні, а натовп безумно ревів унизу. Наступної миті він повернув здивоване обличчя і покликав лікаря Кальдерона, який відразу ж поспішив уперед. Коли лікар і журналіст відійшли, всі побачили, що голова покійного лежить по-иншому. Натовп кричав і плакав від потрясіння, і раптово затих, тому що покійник несподівано застогнав, припіднявся на одному лікті і обвів усіх затуманеним поглядом.
Минули роки, а Джон Адамс Рейс, який до цього випадку з чудесами стикався лише в науці, так ніколи і не зміг до ладу описати те, що відбувалося у містечку в наступні дні. У той день у нього було таке враження, ніби він потрапив з реального світу в казковий, де немає ані часу, ані простору. Не минуло й пів години, а в місті почало творитися щось, чого не було останніх тисячу років. Здавалося, знову повернулися часи середньовіччя, і увесь народ, побачивши чудо, постригся у ченці. Тисячі людей на вулиці падали на коліна, сотні, навіть не рушаючи з місця, складали монаші обіти. Навіть обидва американці не могли думати ні про що инше, як тільки про чудо, яке вони щойно побачили. Містер Альварез також був вражений, він сидів, обхопивши голову руками, і повільно похитувався.