— Я не говорив, що маю намір втікати чи полювати за примарами. Я лише ствердив, що вірю в це явище такою мірою, аби більше дізнатися про те, яке бачив містер Говм. То що ж ви бачили, містере Говм? — запитав отець Бравн.
— Усе трапилося на краю скель, що обсипаються, зовсім поруч з тим місцем, звідки скинули Вайза. Там ще є якась тріщина чи пролом. Инші пішли далеко вперед, а я вирішив скоротити собі шлях і пройти стежкою вздовж самісінького берега. Раніше я часто ходив цією стежкою. Я любив спостерігати за хвилями, які розбиваються об кам’яні скелі, та сьогодні майже не звертав на це уваги. Я лише здивувався, що ніч така тиха і зоряна, а море чомусь дуже неспокійне. Гребені морських хвиль раз за разом вдарялися об скелі. А потім… А потім сталося щось незбагненне. Морська піна, яка у місячному сяйві видавалася срібною, раптом застигла у повітрі. Вона все не падала, а я, наче безумець, стояв і чекав. Час ніби зупинився. Я навіть подумав, що збожеволів, та потім усе-таки вирішив підійти ближче і все роздивитися. Здається, я закричав… Краплі піни застигли у повітрі, а потім почали злипатися разом і утворили сяючу постать з мертво-блідим обличчям.
— І ви стверджуєте, що це був Гедеон Вайз?
Говм ствердно кивнув. Мовчанку несподівано порушив Неарс. Він так різко зірвався зі свого стільця, що аж перекинув його.
— Нісенітниці! — вигукнув він. — Та буде краще, коли ми підемо і все оглянемо.
— Я не піду! — відразу ж заперечив Говм, в його голосі відчувався страх. — Ніщо у світі не примусить ще раз стати на цю стежку.
— Гадаю, ми всі таки повинні піти й подивитися, і найкраще це зробити зараз, — серйозно відповів священик. — Хоч я не заперечую, що для вас це важко.
— Ні, ні, я не піду! Навіть якби мене підганяв сам Господь Бог, — бурмотів Говм. Його очі ще більше закруглилися і, здавалося, от-от вийдуть з орбіт.
— Містере Говм, — твердо промовив Неарс. — Я — поліцейський, а цей дім оточений моїми людьми. Ми намагалися уникнути зайвої ворожости, та мій обов’язок — перевірити все, навіть якщо це примари. Тому я вимагаю, щоб ви показали те місце, про яке щойно розповіли.
Знову запанувала тиша. Говм підвівся, він ледь не задихався. Було видно, що він страшенно боїться.
— Ні, я не можу! Краще я відразу зізнаюся! Ви ж все одно про все дізнаєтеся, рано чи пізно… Це я вбив Вайза.
Слова Говма вразили всіх без винятку, ніби удар блискавки. І раптом тишу порушив голос отця Бравна, тихий, як писк миші:
— Ви зробили це свідомо? Ви хотіли його вбити?
— Не знаю, чи є відповідь на це запитання, — нервово гризучи нігті, відповів Говм. — я… я просто збожеволів від гніву. Вайз поводився зухвало, все це відбувалося в його маєтку. Він образив мене, здається, навіть ударив. Ми вхопилися один в одного, і він… він упав зі скелі. Я отямився лише тоді, коли був уже далеко від того страшного місця. І щойно тоді зрозумів, що скоїв злочин, який позбавляє мене права називатися людиною. Тавро Каїна обпікало моє чоло, здавалося, воно обпекло і мій мозок. Я став убивцею, і змушений у всьому зізнатися. — Раптом Говм увесь випрямився. — А говорити про инших я не маю права. Навіть не намагайтеся розпитувати мене про змову чи про спільників. Я вам нічого не розповім.
— Беручи до уваги те, що минулої ночі було вбито ще двох мільйонерів, логічно було б припустити, що ця сварка не була спонтанною. Хто вас послав? — запитав Неарс.
— Я ні слова не скажу вам про те, на кого я працював, — з гордістю відповів Говм. — Я вбивця, та ніколи не стану зрадником.
Неарс підійшов до вхідних дверей, покликав когось із поліцейських, а потім тихо сказав секретареві Вайза:
— Ми таки підемо оглянути місце злочину, тільки от злочинця поведемо під конвоєм.
Усі присутні розуміли, що йти до моря, аби знайти там примару після зізнання у вбивстві, — принаймні нерозумно. Та зараз навіть скептичний Неарс вважав це своїм обов’язком. Щоб з’ясувати подробиці справи, він ладен був обдивитися кожен камінець на скелях, навіть надгробні камені. А весь скелястий берег був нічим иншим, як надгробним каменем для бідолашного Гедеона Вайза.
Неарс вийшов з будинку останнім і зачинив за собою двері. Потім пішов стежкою, щоб наздогнати инших. Та тут він помітив, що назустріч йому біжить Потер, секретар Гедеона Вайза. Він був стривожений.
— Там щось справді є, сер. Клянуся Богом! — це були його перші слова за весь цей вечір. — І це щось справді подібне на Гедеона Вайза.
— Та ви марите! — тільки й спромігся промовити детектив. — Ви що, всі змовилися?