— Невже ви вважаєте, що я не здатен упізнати Гедеона Вайза? — різко відповів секретар.
— Може, ви також належите до тих осіб, які мають всі причини, щоб ненавидіти Вайза? — роздратовано запитав Неарс.
— Можливо, — відповів Потер. — Так чи так, я досить добре його знав, отож, не сумнівайтеся, я бачив саме його. Він… він ніби закам’янів підмісячним світлом.
Секретар вказав рукою на тріщину в скелях, де в місячному світлі справді щось біліло. Коли Неарс підійшов ближче, то побачив, що це «щось» справді має цілком реальні обриси. Світла пляма не рухалася, тепер вона була подібна на людську постать.
Потер і не приховував, що він добряче злякався. Навіть Неарс зблід і зупинився. Журналіст, який у житті бачив чимало, також не поспішав підходити ближче. Лише отець Бравн, шкандибаючи, спокійно йшов уперед і робив це так буденно, ніби хотів щось прочитати на дошці оголошень.
— Здається, вам зовсім не лячно, — звернувся Бірн до священика. — Хоча ви — єдиний з нас усіх, хто вірить у примари.
— А мені видавалося, що ви — єдиний, хто в них не вірить. Знаєте, одна річ — вірити у примари, а инша — повірити в конкретну примару, — загадково відповів отець Бравн.
Журналіст ніби засоромився і крадькома глянув у бік скель, до яких була прикута увага всіх присутніх.
— Я не вірив, поки не побачив усе це, — сказав Бірн.
— А ось я, навпаки, вірив, поки не побачив, — замислено промовив отець Бравн.
Він поволі пішов ближче до скель. А Бірн стояв і дивився, як священик звільна минає пустир і підходить до загадкового місця. Місцевість була подібна на похилий горб, частину якого відсікли морські хвилі. У місячному світлі трава була подібна на довге сиве волосся, яке вітер зачесав на один бік. У місці, де скеля була особливо вищерблена, справді виднівся якийсь дивний і блідий силует.
Раптом Генрі Говм вирвався з-під конвою, обігнав отця Бравна, і з пронизливим криком упав на коліна перед примарою.
— Я ж у всьому зізнався! Навіщо ви нас лякаєте?! — вигукував він. — Ви прийшли сказати їм, що це я вас убив?
— Я прийшов сказати їм, що ви мене не вбили, — відповіла примара і простягнула руку.
Говм зірвався на рівні ноги, знову щось закричав, та уже по-иншому, і всі зрозуміли, що рука, яка щойно його торкнулася, з плоті.
Навіть досвідчений детектив і бувалий журналіст ствердили, що це була найдивовижніша втеча від смерти. Все відбулося дуже просто. У скелі поступово вищерблювалися камінці і падали додолу. Частина з них потрапляла у широку щілину, і з часом там утворився невеликий виступ. Гедеон Вайз був міцним чоловіком, не зважаючи на похилий вік. Коли Говм штовхнув його, він упав на цей виступ і пробув там жахливі двадцять чотири години, намагаючись вилізти вгору по скалі, яка обсипалася під ним, поки врешті у цьому місці не утворилося щось на кшталт сходів. Деякою мірою це пояснювало те, що побачив Говм: білу хвилю, яка то з’являлася, то зникала, а потім застигла на місці і була подібна на людську постать.
Перед усіма присутніми справді стояв Гедеон Вайз, з плоти і крови, з сивим волоссям і грубуватими рисами обличчя, у брудному одязі. Щоправда, сьогодні він не був таким різким, як зазвичай. Можливо, мільйонерам часом корисно пробути добу на краю скелястої прірви, біля стіп вічности. У кожному разі, Вайз не лише не звинуватив Генрі Говма у злочині, а й зовсім по-иншому описав усе, що відбувалося на скелях. Як виявилося, його, Гедеона Вайза, ніхто не скидав зі скелі, вона просто обсунулася під його вагою, а Говм навіть намагався його врятувати.
— Там, на цьому вузькому виступі я поклявся Богові, що прощатиму своїх ворогів, — урочисто сказав він. — І тому було б непорядно затаювати злобу на містера Говма за цей прикрий нещасний випадок.
Щоправда, Говму довелося піти з місця подій під конвоєм, та детектив був упевнений, що він незабаром вийде на волю, отримавши лише легке покарання. Адже не кожен вбивця має змогу запросити до суду свою жертву у якості свідка захисту.
Коли детектив також рушив до будинку, Бірн раптом промовив:
— Дуже незвичний випадок!
— Так, незвичний, — погодився отець Бравн. — Можливо, це зовсім не наша справа, та я хотів би дещо обговорити з вами.
Бірн кілька секунд помовчав, а потім усе ж погодився.
— Отче, то ви підозрювали Говма ще тоді, коли сказали, що ще не кожен розповів усе, що знає? — запитав він.
— Ні. Коли я це сказав, то мав на увазі мовчазного містера Потера, секретаря Вайза.
— Мені довелося розмовляти з ним лише один раз, і в мене склалося враження, що він божевільний, — задумливо промовив Бірн. — Однак навіть і не подумав би, що він може бути спільником злочину. Він говорив якісь дурниці про морозильник.