— І все ж я ніяк не можу зрозуміти, як його могли використати? — запитав Бірн. — І яка з цього користь?
— Та як ви не розумієте?! — роздратовано вигукнув отець Бравн. — Говм і Вайз забезпечили один одному алібі!
Бірн усе ще здивовано дивився на священика, та на обличчі з’явилися проблиски здогадки.
— Саме це я мав на увазі, — продовжував отець Бравн, — коли говорив, що вони замішані у цій справі якраз тому, що вдало з неї виплуталися. Більшість людей сказала б, що особа, яка кається у вбивстві, щира, і особа, яка прощає свого кривдника, також робить це щиро. На перший погляд, видається, що вони зовсім не причетні до инших двох вбивств, тому що обоє були на березі. А насправді ці двоє мають безпосереднє відношення до усього, тому що вони не могли бути учасниками драми, яка ніколи не траплялася. Насправді на скелястому березі нічого надзвичайного не відбувалося, тому Говму немає у чому розкаюватися, а Вайзові немає чого прощати. У ту ніч Говм задушив у саду старого Геллапа, а в той самий час Вайз убив коротуна Стейна у його античній лазні. Ось чому я запитував, чи Вайз був досить сильним, щоб вилізти з цієї ущелини.
— Хм… Але розповідь Говма була просто чудова, — з жалем промовив Бірн. — Вона видавалася такою переконливою.
— Занадто переконливою, щоб у неї повірити, — відповів отець Бравн, похитуючи головою. — Як реалістично виглядали морські хвилі, які переливаються у місячному сяйві, а потім раптом перетворюються у примару. Як усе красномовно! Так, Генрі Говм, звичайно ж, боягуз і негідник, та не забувайте, що він ще й поет.
