5. Ніч кошмарів
Це була найнеспокійніша ніч за все довге спільне життя Йоганна і його хазяїна. Старим не спалося. Їм вчувалося якесь шарудіння в кабінеті. У тривожному сні старих переслідували кошмари — стальні люди хапали і били їх залізними руками…
Перед світом Йоганн розбудив хазяїна, який, було, задрімав.
— Пане Гане, пане Гане! В кабінеті щось коїться!.. Гане прокинувся, схопився ліжка і прислухався.
Ні, це не обман слуху. З кабінету справді доносилися приглушені звуки, тихий тріск, почулося, як металева річ упала на килим, потім щось зашипіло.
— Ожили! — з жахом прошепотів Йоганн. У нього від страху зуб на зуб не попадав, а руки так тремтіли, що він не міг стягнути з себе ковдру.
Похолодівши від страху, старики сиділи кілька хвилин непорушно, неспроможні зробити жодного руху.
Шум у кабінеті посилився. Щось упало і гуркочучи покотилося по підлозі. Це ввірвало терпець. Гане враз підбіг до дверей і несамовито закричав:
— Сезам, відчинись!
Але двері не відчинялися. — Сезам, відчинись! — в тон хазяїнові повторив Йоганн. Вони і верещали, і ревли, і кричали біля дверей, намагаючись добути з своїх старечих горлянок усю гаму звуків людського голосу, щоб пробудити якісь неслухняні вилочки в механізмі дверей. Але все було даремно. Страшна казка «Тисяча і одної ночі» перетворилася в дійсність. Йоганнові і Гане здавалося, що двері з кабінету дрижать під натиском чиїхось тіл… Ще хвилина — і звідти вискочать сорок розбійників і пошматують їхні старечі тіла…
Останнє, що чув Йоганн — верескливий гавкіт Джіпсі, якого на ніч вигнали з дому. Потім усе стихло. Йоганн і його хазяїн знепритомніли.
Коли вони опам'яталися, вже розвиднілося. Старі зраділи й здивувалися, що живі та здорові. Двері в кабінет були зачинені, а барикада з стільців, столів і дивана височіла непорушна. Йоганн натиснув рукою на двері до вітальні, і вони на диво вільно відчинилися.
Йоганн розбудив садівника і повара. Але ніхто з них не наважувався зайти в кабінет.
— Викличте поліцію, — сказав Гане.
Садівник подався до флігеля і по телефону повідомив в найближчий поліцейський участок. За півгодини почулося тріщання мотоциклів. Цього разу Гане не заперечував проти технічного прогресу. Неприємний шум мотоциклів здався йому райською музикою.
Поліцаї відчинили двері кабінету. На підлозі лежали звалені кимсь металеві слуги. Дверці сейфа були розкриті… Всі коштовності зникли…
Присутність поліції надала Гане сміливості. Він зайшов у кабінет і, дивлячись на «слуг», що нерухомо лежали, зворушливо, ніби звертаючись до трупів, сказав:
— Я був несправедливий до них. Я боявся їх, а вони загинули на посту, охороняючи моє майно від злодіїв, які, очевидно, проникли через вікно…
Та йому не довго довелося оплакувати «вірних слуг». Поліцаї досить безцеремонно підняли «трупи» і оглянули їх. Виявилося, що від механічних слуг лишилися тільки порожні оболонки.
Гане відразу все зрозумів! Мічель зле пожартував з нього.
Він помістив у металеві футляри своїх спільників і видав їх за механічних слуг. Бандити вночі вийшли із металевих футлярів, розплавили сейф, викрали коштовності і втекли через вікно. Ось чому Мічель так побоювався собаки.
— Пане Гане, вас хоче бачити агент компанії «Вестінгауз», — сказав Йоганн, заглядаючи в кабінет.
— Що? Мічель? Саме вчасно!
І звертаючись до поліцая, Гане рішуче сказав:
— Швидше арештуйте цього бандита!
Поліція і Гане вийшли у вітальню. Там стояв русявий юнак з паперами в руці. Він здивовано глянув на поліцаїв і, чемно вклонившись Гане, сказав:
— Добридень, містер! Я прийшов, щоб розрахуватися з вами за установку механічних слуг…
— До біса механічних слуг! — заревів Гане. — Хай краще павуки падають на голову і пацюки бігають по ковдрі! Ви з Мічелем і механічними шахраями пограбували мене! Арештуйте що людину.
— Я не знаю Мічеля. Це якесь непорозуміння. Ваш управляючий замовив у нас механічну мітлу, вентилятори і «сезами». Ви прийняли замовлення і розписались. Ось рахунок…
— А це? — схвильовано запитав Гане. — Прошу сюди, молодий бандите!
І Гане провів юнака в кабінет і показав на «слуг», що лежали на підлозі.
Агент «Вестінгауза» подивився, знизав плечима і сказав:
— Наша фірма таких ляльок не виробляє.
Гане посатанів. Але тут втрутився поліцай. Він поговорив з юнаком, подивився на рахунок, перевірив повноваження і сказав, звертаючись до Гане: