— Мені здається, містер Гане, цей юнак не причетний до злочину. Ми розслідуємо цю справу. Мічель, очевидно, зробив від вашого імені замовлення у «Вестінгауза» тільки на мітлу, вентилятори і «сезами». А оці футляри «лакеїв» він виготував сам і в них завів до вашого дому своїх спільників. Це, звичайно, обійшлося йому недешево, але витрати, напевно, окупилися. Скільки грошей було у сейфі?
— Всіх коштовностей на сто тисяч доларів з лишком.
— Ну, ось бачте, добрячий шмат! Певно, злочинці втекли б у своїх залізних оболонках, щоб ще раз використати їх, якби щось не змусило їх поспішити…
— Собака загавкав! — докинув слівце Йоганн.
— Але «сезам» теж брав участь у змові, — наполягав Гане. — Чому ж усі двері перестали відчиняться, коли злочинці робили свою чорну справу?
— Може, ви з переляку занадто голосно крикнули: «Сезам, відчинись!» — і тим зіпсували механізм, — висловив припущення агент. — Наші апарати розраховані на певну силу і висоту тону.
Це пояснення — Гане не міг не визнати — було схоже на правду. Він не кричав, а ричав, репетував на неслухняні двері.
— Містер Штольц, — сказав поліцай, звертаючись до юнака. — Я не арештую вас, та все ж прошу піти зі мною. Мені потрібно з'ясувати всі обставини справи.
Поліцаї, забравши «металевих слуг» як речові докази, пішли разом з агентом.
Едуард Гане лишився один із своїм слугою.
— Я ще не пив кави, — промовив втомлено Гане.
— Зараз, сер, — відповів Йоганн, подріботівши до буфета.
Від нічних хвилювань у Йоганна тремтіли руки, він, подаючи каву, впустив сахарницю.
— Нічого, Йоганне, не хвилюйтесь, це з кожним може трапитися, — приязно сказав Гане. — І, надпивши трохи кави, яка ще парувала, він замріяно додав: — «Сезами», вентилятори і механічну мітлу ми, мабуть-таки, залишимо, Йоганне. Це корисний винахід. Він полегшить вашу працю. Вестінгаузівські механічні слуги, на мій погляд, мають тільки одну ваду: вони не зносять гавкоту і наказів у підвищеному тоні. Але з цим уже нічого не вдієш. Тепер такий вік…
АНАТОМІЧНИЙ ЖЕНИХ
З Джоном Сіддонсом трапилось велике нещастя: він закохався в Мері Дельтон.
У Мері були такі очі, волосся, ніс, руки, ноги, фігура, які могли бути тільки в неї і більше ні в кого. Цього досить, щоб закохатись, не тямлячи себе.
Ось як це сталося.
Джон був у перукарні. Понурий перукар, переставши клацати ножицями і сопти в тім'я, зняв з Джона простиню. Сіддонс рушив до виходу. І тут на його дорозі постало біле видіння. Незабаром, закоханий до нестями, він освідчився, і це було сприйнято прихильно.
Джон став женихом і найнещаснішою людиною в світі.
Любов посварила серце Джона з його розумом. Нетерпеливе серце наказувало негайно одружитись. Холодний розум не схвалював цього: сім'я — нашіптував розум — комерційне підприємство, яке має тільки видаткову частину і завжди пасивне сальдо. Мері ледве зводить кінці з кінцями. Сам Сіддонс всього-на-всього рахівник у фірмі Кін і К° — гудзики «Ідеал». Його заробітку ледве вистачає на існування. Весілля можна справити якнайскромніше. Але ж треба обзавестись хоч маленькою сімейною квартирою, купити на виплату меблі, посуд, білизну… А діти? Якщо підуть діти, Мері напевно лишиться без роботи, витрати збільшаться.
Виходить, щастя Сіддонсу не по карману. Щоб володіти Мері, треба за всяку ціну збільшити свій заробіток. Але як?.. Ці думки не залишали Джона навіть на роботі.
Сіддонс працював у великій вузькій кімнаті разом з трьома десятками інших службовців. Столи було поставлено так, що головний бухгалтер, який сидів у кінці кімнати за скляною перегородкою, міг бачити всіх, і горе було тому, хто кидав роботу хоч на хвилину.
В канцелярії стояв неймовірний гамір: скреготіли арифмометри, тріщали контометри і друкарські машинки. Було незрозуміло, як люди могли працювати в такому звуковому кошмарі. Під кінець довгого робочого дня Джон буквально чманів. Нічого було й думати про понаднормовий заробіток або якусь роботу вдома: тріск і скрегіт стояли в його голові до ранку. Змінити професію? Неможливо. Становище здавалося безвихідним.
Вечорами, хоч очі злипалися від утоми, він переглядав газетні оголошення і знаходив лише нескінченні пропозиції своїх послуг. Та бувають же випадки, коли кінофабрика запрошує бажаючих за солідну винагороду кинутись у Ніагарський водопад або плигнути з поїзда на ходу! Джон був готовий і на це.
Одначе кінотрюкачі, видно, знаходились і без оголошень. Джон уже втрачав надію на щасливий випадок, а все ж газети читав, і одного разу натрапив на досить загадкове оголошення: «Потрібен здоровий юнак для наукового експерименту.