— Хоч ти випрягай коня, хоч запрягай, — сказав він, — а однаково доведеться йти в Нордгауг, щоб полагодити воза.
Турб’єрн і сам уже думав про це, але йому дуже не хотілося туди йти.
— У них там весілля і повно гостей, — мовив він.
— То й буде кому допомогти, — сказав Аслак.
Турб’єрн іще вагався, проте розумів, що без допомоги не зможе ані поїхати далі, ані вернутися додому, тож хоч-не-хоч, а доведеться-таки йти в Нордгауг. Він прив’язав коня і подався на хутір. Аслак рушив назирці. Турб’єрн оглянувся на нього, і Аслак засміявся:
— В якому гарному товаристві я повертаюся на весілля!
Турб’єрн нічого не відповів, тільки додав ходи. Аслак тюпав ззаду, наспівуючи давню пісню:
Два господарі ідуть
На чуже весілля…
— Куди ти так поспішаєш? — за хвилину спитав Аслак. — Однаково весілля від тебе не втече.
Турб’єрн мовчав. Назустріч їм линула музика і гомін танцюристів. Із відчинених вікон великого двоповерхового будинку виглядали гості.
На подвір’ї також купками стояли люди. Турб’єрн бачив, що вони вгадують, хто це може йти. Нарешті вони впізнали його, а тоді помітили й коня та розкидані глечики. Коли Турб’єрн з Аслаком надійшли ближче, танці припинилися і всі гості сипнули на подвір’я.
— Мимоволі попали на весілля! — гукнув Аслак із-за Турб’єрнової спини.
Весільні гості обступили Турб’єрна, вітаючись із ним.
— Благослови боже чесне товариство, добре вино на столі, гарних дівчат у хаті і хвацького музику на лаві! — не вгавав Аслак, проштовхуючись усередину гурту.
Одні засміялись, інші насупились, а хтось сказав:
— Цей пройда завжди веселий!
Турб’єрн відразу знайшов добрих знайомих, яким розповів про свою пригоду. Вони не пустили його по коня й вантаж, а послали когось із гостей. Молодий, колишній шкільний товариш Турб’єрна, запросив його скуштувати весільного пива й повів до хати. Декотрі з гостей, особливо дівчата, ладні були знов іти в танок, а декотрі хотіли випити пива й послухати Аслакових оповідок, коли вже він однаково повернувся.
— Але знай, що казати, не так, як минулого разу, — додав хтось.
Турб’єрн поцікавився, де решта гостей.
— Та тут недавно була невеличка бійка, — відповіли йому, — і тепер дехто відлежується, декотрі в повітці грають у карти, а декотрі сидять із Кнутом Нордгаугом.
Турб’єрн не спитав, де Кнут сидить.
Батько молодого, вже літній чоловік, що попивав із кухля пиво й курив люльку, звернувся до Аслака:
— Ану, розкажи нам щось веселеньке, небоже, а ми послухаємо.
— Мене ще хтось хоче послухати? — спитав Аслак, сідаючи на ослінчик неподалік від столу, навколо якого сиділи гості.
— Авжеж, — озвався молодий і налив йому чарку горілки. — Я тебе також прошу розповісти щось.
— І ще є такі, що мене просять? — мовив Аслак.
— Є,— відповіла дівчина, що сиділа на лаві, й піднесла йому келих вина. То була сама молода, дівчина років двадцяти, русява, з худим обличчям, великими очима й суворою складкою біля рота. — Я люблю слухати твої розповіді,— додала вона.
Молодий глянув на неї, потім на свого батька.
— Так, нордгаужцям завжди подобались мої історії,— сказав Аслак. — Шана і дяка їм за це! — вигукнув він і вихилив чарку, яку піднесла йому одна з дружок.
— Ну, розповідай! — загукали гості.
— Про циганку Сігрід! — сказав хтось.
— Ні, навіщо таке страшне, — заперечили інші, а надто жінки.
— Про битву під Ліром, — попросив бубняр Свен.
— Ні, краще щось веселіше! — сказав високий юнак без піджака.
Він стояв, прихилившись до стіни, і ніби ненароком гладив правою рукою по головах дівчат, що сиділи поблизу. Ті обурювались, але не пересідали на інше місце.
— Я оповідатиму вам те, що сам захочу, — мовив Аслак.
— Бісів сину! — промурмотів літній чоловік, що курив, лежачи на ліжку. Одна нога його звисала вниз, а другою він штурхав святковий піджак, який висів на спинці ліжка.
— Не чіпайте мого піджака! — гукнув хлопець, що спирався на стіну.
— А ти не чіпай моїх дочок! — відказав йому чоловік.