— Бачив.
— А бачив, що біля нього збирається повно курок, як ти згортаєш книжку?
— Ні, не бачив.
— То поглянь.
Турб’єрн почав шукати в книжці тих курок.
— Ну і йолоп! — сказав Аслак.
Від тієї хвилини наймит здобув над Турб’єр-ном таку владу, якої не мав ніхто.
— Нічого ти не знаєш, — сказав якось Аслак Турб’єрнові, що, як звичайно, ходив за ним назирці.
— Ні, знаю катехізис до четвертої глави, — заперечив Турб’єрн.
— Ото! Ти навіть не знаєш про троля, що танцював з дівчиною, поки зійшло сонце, а тоді лопнув, наче теля, яке обпилося кислого молока.
Турб’єрн за весь свій вік не чув стільки цікавого.
— А де це було? — спитав він.
— Де? Ну там… на Сульбакені,— відповів Аслак.
Турб’єрн тільки очі витріщив.
— А ти чув про чоловіка, що продав чортові душу за пару старих шкарбанів?
З подиву Турб’єрн забув навіть відповісти.
— Хочеш знати, де це було, еге?.. Також на Сульбакені, он там унизу біля струмка… Як же ти мало тямиш у релігії, хай бог боронить! — повів далі Аслак. — Ти, мабуть, ніколи не чув і про Карі Дерев’янку?
Так, Турб’єрн і про неї ніколи не чув. Хоч як швидко працював Аслак, а плескав язиком ще швидше — розповідав про Карі Дерев’янку, про жорна, що мололи сіль на морському дні, про чорта в дерев’яних капцях, про троля, якому прищипнуло бороду в пеньку, про сімох зелених русалок, що вищипали волосини на ногах у мисливця Пера, поки той спав і ніяк не міг прокинутись. І всі ті дива відбувалися на Сульбакені.
— О господи, що це сталося з нашим хлопцем? — сказала другого дня мати. — Він від самого досвітку сидить на ослоні і все дивиться на Сульбакен.
— Так, він сьогодні в нас при роботі,— мовив батько, що задля неділі влаштував собі відпочинок.
— Кажуть, він посватався до Сюневе Сульбакен, — озвався Аслак. — Але люди всього набалакають, — додав він.
Турб’єрн не зрозумів до пуття його слів, та однаково почервонів, як буряк. Побачивши, що Аслак помітив його збентеження, він узяв катехізис і сів читати.
— Атож, пошукай розради в слові божому, — мовив Аслак. — Бо Сюневе твоєю ніколи не буде.
Наприкінці тижня, коли Турб’єрн вирішив, що всі вже забули про ту розмову, він тихенько, бо дуже соромився, спитав у матері:
— Мамо, а хто така Сюневе Сульбакен?
— Це маленька дівчинка, що колись стане господинею Сульбакена, — відповіла мати.
— То, виходить, у неї немає дерев’яної ноги?
Мати вражено глянула на сина.
— Що ти верзеш?
Він відчув, що ляпнув дурницю, й замовк.
— На світі ще не було кращої за неї дитини, — додала мати. — І вроду свою вона дістала від бога за те, що завжди добра, ласкава і старанна до науки.
Так Турб’єрн довідався про Сюневе Сульбакен.
Якось батько працював у полі з Аслаком, а коли ввечері повернувся додому, то сказав синові:
— Не водися більше з цим наймитом.
Але Турб’єрн пропустив повз вуха його слова. За хвилину батько додав:
— Як побачу тебе з ним ще раз, то начувайся!
Після цього Турб’єрн почав уникати Аслака в батьковій присутності. Проте батько якось застукав їх, коли вони сиділи й балакали. Турб’єрн дістав прочуханку, і йому наказано сидіти в хаті. Відтоді він розмовляв з Аслаком лише як батька не було вдома.
Однієї неділі, коли батько був у церкві, Турб’єрн наробив удома шкоди. Вони з Аслаком почали кидати один в одного снігом.
— Годі, а то мені боляче, — сказав Турб’єрн. — Краще кидаймо разом у щось інше.
Аслак відразу погодився. Спершу вони кидали в гінку ялину, що росла біля комори, потім у двері комори і, нарешті, у вікно.
— Не кидай у саме вікно, а тільки в лутки, — сказав Аслак.
Але Турб’єрн попав у шибку і побілів з переляку.
— Дурниці, ніхто не дізнається, — втішив його Аслак. — Прицілюйся краще!
Турб’єрн прицілився і знов попав у шибку.
— Я більше не хочу гратися, — сказав він.
Тієї миті надвір вийшла його сестра, маленька Інгрід
— Шпурни в неї! — загадав Аслак.
Турб’єрн влучив у дівчинку, і вона заплакала.
Вийшла мати й звеліла Турб’єрнові кинути свою розвагу.
— Шпурляй, шпурляй! — пошепки під’юджував його Аслак.
Турб’єрн запалився і ще раз шпурнув у сестру нігом.
— Здурів хлопець, та й годі! — крикнула мати спробувала спіймати його.
Він кинувся тікати, а мати побігла за ним подвір’ям, нахваляючись покарати його. Аслак стояв і реготав. Нарешті мати спіймала Турб’єрна в заметі і тільки-но замахнулась на нього рукою, як він крикнув: