Помалу жінки заспокоїлись і перестали плакати. Господиня Сульбакена почала думати про вечерю й попросила Інгрід допомогти їй, бо, мовляв, із Сюневе сьогодні мало користі. І вони взялися варити кашу з вершками. Чоловіки тим часом балакали про врожай і про те, чи дасть погода весь його зібрати. Турб’єрн сидів сам біля вікна. Сюневе тихо підійшла до нього й поклала руку йому на плече.
— На що ти дивишся? — пошепки спитала вона.
Він обернувся до дівчини, якусь хвилину ніжно дивився на неї, потім знов глянув у вікно.
— Дивлюся на Гранлієн, — сказав він. — Як дивно бачити його звідси.
МИСЛИВЦІ НА ВЕДМЕДІВ
Брехливішого хлопця за найстаршого пасто-рового сина не було в цілому селі. Щоправда, він дуже любив читати, і селяни радо слухали, як він їм переказував прочитане. А коли їм щось особливо подобалося, він відразу вигадував якусь подібну історію, найчастіше про сильних, відважних людей і про кохання до самої смерті.
Невдовзі пастор звернув увагу на те, що в клуні ціпи гупають з дедалі довшими перервами. Він пішов глянути, в чім річ, і застав там Турвала, який розповідав молотникам свої історії. Потім йому впало в око, що наймити чомусь почали вертатися з поля майже впорожні. Він сам поїхав туди і знов застав там Турвала, який розповідав щось наймитам. «Треба покласти цьому край!» — подумав пастор і віддав хлопця до школи.
Там навчалися самі селянські діти, але пастор вирішив, що буде надто дорого наймати домашнього вчителя для одного хлопця.
Турвал не провчився в школі й тижня, як один із його товаришів убіг до класу блідий, мов смерть, і розповів усім, що дорогою зустрів нечисту силу. Другий, іще більше нажаханий, сказав, що на пристані бачив чоловіка без голови, який щось робив біля човнів. І це ще не найгірше: якось увечері маленький Кнут Пласен та його ще менша сестричка Маріт, що пішли були додому, майже відразу повернулись до школи перелякані, в сльозах, і сказали, що чули, як на пасторському кам’янистому пустищі ревів ведмідь. Атож, Маріт навіть бачила, як із сірих ведмежих очей сипались іскри.
Цього вже вчитель не витримав. Він ляснув лінійкою по столі й спитав, який біс — хай йому простить господь! — опосів цих дітей.
— Ви всі наче з глузду з’їхали! — крикнув він. — Під кожним кущем у вас сидить відьма, під кожним човном дрімає водяник, серед зими ходять ведмеді. Ви що, перестали вірити в бога і його святе вчення, а повірили в чортів, у всяку нечисть та у ведмедів, що взимку вештаються по лісі?
Але поволі його гнів ущух, і він спитав Маріт, чи й справді вона боїться йти додому. Дівчинка, затинаючись від плачу, відповіла, що нізащо не піде.
Тоді вчитель загадав Турвалові, найбільшому серед учнів, які ще не пішли додому, провести Маріт через ліс.
— Ні, я не піду з ним, бо це він бачив ведмедя, — сказала крізь сльози дівчинка. — Він сам розповідав нам.
Турвал відразу знітився під промовистим поглядом учителя, а ще тривожніше в нього стало на душі, коли той значуще провів лінійкою по лівій долоні.
— Ти бачив ведмедя? — спокійно спитав учитель.
— Справді, наш старший наймит, коли недавно вибрався полювати куріпок, знайшов на пустищі ведмежий барліг, — сказав Турвал.
— А сам ти бачив ведмедя?
— Там був не один ведмідь, а двоє великих і, може, й двоє малих, бо старі ведмеді звичайно водять із собою найменше ведмежа і однолітка.
— Ну, а ти бачив їх? — ще лагідніше спитав учитель, і далі проводячи лінійкою по долоні.
Турвал трохи помовчав.
— Але того ведмедя, якого торік убив Ларс Стрілець, я таки бачив.
Учитель підійшов ближче і спитав таким лагідним голосом, що хлопець затремтів:
— Я тебе питаю, чи ти бачив тих ведмедів на пустищі?
Турвал нічого не відповів.
— Може, ти згадаєш, що цього разу трохи помилився? — спитав учитель, схопив його за комір і ляснув себе лінійкою по штанях.
Турвал мовчав, решта дітей боялися навіть глянути на нього. І тоді учитель суворо сказав:
— Погано, як син пастора бреше, а ще гірше, як він навчає брехати бідолашних селянських дітей.
З цими словами він відпустив хлопця.
Але другого дня, коли вчителя покликали до пастора і він лишив дітей самих, Маріт перша попросила Турвала розповісти ще щось про ведмедів.
— Ти знов боятимешся, — відповів той.
— Та нічого, я вже якось перетерплю, — мовила Маріт, присуваючись ближче до брата.
— Отож щоб ви знали, того ведмедя скоро вб’ють! — сказав Турвал і кивнув головою. — До села приїхав той, хто зуміє застрілити його! Тільки-но Ларс Стрілець почув про ведмежий барліг на пасторському пустищі, як відразу приїхав, хоч був за сім парафій від нас. І привіз рушницю таку важку, як млинове коло, і таку довгу, як* від мене до Ганса Волена.