— Овва! — вражено вигукнули діти.
— Та де там до Волена! — повів далі Турвал. — Таку, як від мене до вчителевого столу.
— А ти її бачив? — спитав Уле Беен.
— Ще б пак не бачив! Та я її чистив разом із Ларсом, а ти знаєш, що він не кожного
візьме собі на допомогу. Правда, я не зміг підняти рушниці, але це байдуже, я чистив самий лише замок, і не думайте, що це така легка робота.
— Кажуть, що останнім часом та рушниця дає хука, — зауважив Ганс Волен, відкидаю-чись назад і впираючись ногами в лавку.
— Так, відтоді як Ларс в Осмарку стріляв у сонного ведмедя, його рушницю два рази заїдає, а за третім вона дає хука.
— Певне, бо нащо було стріляти в сонного ведмедя, — сказали дівчата.
— Дурень! — додали хлопці.
— Рушницю можна полагодити тільки одним способом, — мовив Уле Беен. — Треба протягти гадюку крізь дуло.
— Так, ми вже всі це знаємо, — спинили його дівчата. Вони хотіли почути щось нове.
— А тепер зима, гадюк немає, тому Ларсові краще не покладатися на свою рушницю, — задумливо сказав Ганс Волен.
— А він не візьме з собою Нільса Беена? — спитав Турвал.
— Взяв би, але Нільс не піде, — відповів хлопець із Беена, який найкраще знав усе про Нільса. — Мати й сестра його не пустять. Його ж батько помер від сутички з ведмедем торік на пасовиську, і тепер у них, крім Нільса, нема нікого.
— А хіба полювання на ведмедя таке небезпечне? — спитав один маленький хлопчик.
— Небезпечне? — перепитав Турвал. — Таж у ведмедя розуму, як у десяти чоловіків, а сили — як у дванадцяти!
— Це ми вже знаємо, — знов спинили їх дівчата. їм кортіло нарешті почути щось нове.
— Але Нільс удався в свого батька і, звичайно, піде.
— Певне, що піде, — мовив Уле Беен. — Сьогодні вранці, коли ще всі спали, я бачив, як Нільс Беен, Ларс Стрілець і ще якийсь чоловік, усі з рушницями, йшли в гори. Цікаво, чи не на пасторське пустище вони подалися?
— Це було рано? — хором запитали діти.
— Дуже рано! Я встав, коли ще мати не запалила вогнища.
— І Ларс ніс ту свою рушницю? — спитав Ганс.
— Не знаю, чи ту, але рушниця в нього була така довга, як від мене до столу.
— Не бреши, такої рушниці не буває,— заперечив Турвал.
— Ти сам казав, що буває! — мовив хлопець.
— Із тією довгою рушницею уже не ходять на полювання.
— Принаймні та, що він ніс, була така. Майже як від мене до столу.
— То, видно, він таки взяв її з собою.
— Аж подумати страшно, — мовила Маріт, — вони вже десь недалеко від ведмедів!
— А може, саме тепер кидаються на них! — сказав Турвал.
Запала глибока, майже врочиста тиша.
— Я, мабуть, піду, — мовив Турвал, беручись за шапку.
— Так, так, іди, може, щось почуєш! — загукали діти, пожвавішавши.
— А що скаже вчитель? — завагався Турвал.
— Що тобі вчитель, ти син пастора, — мовив Уле Беен.
— Нехай він тільки торкне мене! — сказав Турвал серед моторошної тиші й тріпнув головою.
— Ти тоді даси йому відкоша? — з надією запитали діти.
— Може, й дам, — сказав він, знов тріпнувши головою, і вийшов.
Діти вирішили, що треба трохи почитати, поки його немає, але нікому не читалось, хотілося й далі говорити про ведмедя. Кожне уявляло собі, що там робиться в лісі. Ганс заклався з Уле, що Ларсову рушницю заїло і ведмідь кинувся на нього. Малий Кнут Пласен вважав, що їм усім тепер скрутно, і дівчата погодилися з ним. Та ось двері розчахнулися, і вбіг за-сапаний Турвал.
— Ходімо! — крикнув він.
— А вчитель? — нерішуче мовив хтось.
— Хай він сказиться! Ведмідь, ведмідь!
Більше він не міг сказати жодного слова.
— Його вбили? — тихо спитав один хлопець.
Діти затамували подих.
Турвал сів, трохи відсапався, потім підвівся, виліз на лавку й замахав шапкою.
— Ходімо! Я все беру на себе!
— А куди? — спитав Ганс.
— Найбільшого ведмедя вже притягли в село, а решта ще лишилася в лісі. Ларсова рушниця дала хука, ведмеді кинулись на мисливців і поранили Нільса Беена. Той чоловік, що пішов із ними, впав долілиць на землю і прикинувся мертвим, тому ведмідь його не зачепив. А як Ларс із Нільсом упоралися зі своїм ведмедем, то застрілили й того другого. Слава!
— Слава! — підхопили всі діти. Вони посхоплювалися зі своїх місць, вибігли надвір і помчали полем, а тоді лісом до Беена, наче на світі й не було ніякого вчителя.