Найперше погляд її спинився на широкій, гарно різьбленій книжковій полиці. На ній було багато книжок. «Навіть у пастора, мабуть, немає більше», — подумала Елі. Поряд стояла гарна шафа. Маргіт сказала, що в шафі є багато цікавих речей.
— Там Арне тримає і свої гроші,— додала вона пошепки.
Вони, мовляв, уже двічі отримували спадок і мають отримати ще раз, якщо все буде гаразд.
— Але гроші — не найбільше щастя на цьому світі,— мовила Маргіт. — Арне може одержати й щось краще, ніж вони.
У кімнаті було багато незвичайних дрібничок. Елі з цікавістю оглядала їх і тішилася, мов дитина. Маргіт поплескала її по плечі.
— Я тебе оце сьогодні вперше побачила, дитино моя, але як ти мені припала до серця! — мовила вона, ласкаво дивлячись дівчині у вічі.
І не встигла Елі зніяковіти, як Маргіт притягла її до себе й тихо сказала:
— Бачиш ту невелику червону скриню?.. Ось де є на що подивитися!
Елі глянула на низеньку квадратову скриню, і їй страшенно закортіло мати й собі таку.
— Він не хоче, щоб я знала, що він там тримає,— пошепки сказала Маргіт, — завжди ховає ключика.
Вона підійшла до жердки, де висів одяг, стягла з неї оксамитовий жилет, пошукала в кишеньці для годинника і витягла ключик.
— Ходімо, зараз щось побачиш!
Елі, правда, здавалося, що Маргіт чинить не дуже гарно, але жінки є жінки, — і ось уже вони тихенько підійшли до скрині, опустились навколішки й схилилися над нею. Не встигла
Маргіт відчинити віко, як зі скрині війнуло таким приємним запахом, що Елі аж плеснула в долоні, хоч ще нічого не побачила. Зверху все було накрите хусткою, і Маргіт відкинула її вбік.
— Глянь! — прошепотіла вона, витягаючи чорну шовкову хустку, явно не чоловічу. — Видно, що для дівчини куплена. А ось і друга!
Елі не втрималась і взяла хустку в руки. Маргіт захотіла, щоб вона ще й приміряла її, та Елі відмовилась і відхилила голову.
Маргіт старанно склала хустки.
— Дивись! — мовила вона за хвилю, витягаючи зі скрині кілька гарних шовкових стрічок. — Усе дівочі убори.
Елі почервоніла по саме волосся, але нічого не сказала. Вона стояла нерухомо, тільки груди в неї схвильовано здіймалися і очі зніяковіло дивилися вбік.
— А ось глянь! — Маргіт дістала зі скрині шмат чудового чорного краму на сукню. — Ох, який гарний! — сказала вона, підносячи його до вікна.
Рука в Елі ледь тремтіла, коли Маргіт таки змусила її накинути на себе крам. Лице в неї спалахнуло, вона хотіла відвернутись, проте не змогла.
— Він завжди щось купує, коли їде до міста, — пояснила Маргіт.
Елі ніколи ще не була в такому захваті, очі її перебігали від однієї речі до другої і знов верталися до краму. Власне, вона вже нічого більше не бачила. Але Маргіт на цьому не спинилась, а витягла зі скрині ще щось, загорнене в папір, і почала його розгортати. Елі нетерпляче дивилась, як Маргіт розгортає аркуш за аркушем. У пакунку виявились жіночі черевички. Таких гарних черевичків вони зроду не бачили.
— Аж не віриться, що таке можна зробити, — сказала Маргіт.
Елі мовчала. Коли вона взяла в руки черевичок, на ньому відбилися всі її п’ять пальців. Вона страшенно засоромилась, мало не заплакала. їй хотілось піти геть, але вона не зважилась сказати про це, не зважилась навіть глянути на Маргіт. А та думала про своє.
— Правда ж, схоже на те, що він купував усе це для якоїсь дівчини, але не зважувався дарувати їй? — мовила вона, вправно складаючи речі назад так, як вони лежали. Видно, вона вже не раз їх складала. — А тепер подивимось, що сховане в прискринку!
Маргіт відчинила його дуже обережно, наче там береглося щось незвичайне.
У прискринку лежала широка пряжка, така, як на пояс. Маргіт найперше показала її Елі. Потім показала дві золоті каблучки, зв’язані докупи. Та враз Елі побачила в прискринку молитовник з оксамитовими палітурками, застебнутими на срібні застібки, і більше вже ні на що не дивилась, бо на молитовнику гарними літерами був вибитий напис: «Елі Борде — дотер Беен».
Маргіт спитала, чи не примірить вона каблучку і, не діставши відповіді, глянула на Елі. В дівчини по щоках котилися сльози і поволі скапували на оксамит.
Тоді Маргіт поклала пряжку, яку тримала в руках, зачинила прискринок, обернулась до Елі і пригорнула її до себе. Тепер вони мовчки плакали обидві.
Трохи згодом Елі сама вийшла в садок. Маргіт подалась до кухні приготувати на вечерю щось смачне, бо от-от мав надійти Арне. Потім вона теж вийшла до Елі. Дівчина сиділа навпочіпки й щось писала на піску. Коли Маргіт підійшла ближче, Елі швидко стерла написане, глянула на неї і всміхнулася. В очах у неї все ще блищали сльози.