— Оце така подяка за всі мої зусилля і мою працю? Щоб у громадській раді порядкував цей бабський проповідник? Хай у вас дідько головує, а не я, більше моєї ноги тут ніколи не буде! Досі цей ваш балаган тримався тільки на мені, а тепер нехай розвалюється, так вам і треба! Ось протокол! — Він кинув його на стіл. — Ганьба цьому збіговиську баб і шмаркачів! — Ларс стукнув кулаком по столу. — Ганьба парафії, що платить за працю так, як заплатила мені! — Він ще раз гримнув кулаком так, що важкий стіл підстрибнув і чорнильниця впала на підлогу, залишивши для нащадків велику пляму на тому місці, де Ларса Гегстада розбито вщент, незважаючи на весь його розум, силу й наполегливість.
Він вибіг з кімнати й відразу поїхав додому. Всі ще довго мовчали, їх налякав Ларсів голос і його гнів. Та ось Кнут Окре згадав слова, які сказав колись Ларс, і весело, наслідуючи Ларсів голос, мовив:
— Отже, говорити більше нема про що.
У всіх ніби камінь з душі звалився, всі загомоніли, радісно засміялися, наче то були не збори, на яких щойно обговорювали важливу справу. Мало хто пішов додому. Ті, що залишились, дістали свою їжу та питво, і блискавки, які спалахували вдень, надвечір змінилися громом бенкету. Люди знов відчули себе щасливими й незалежними, як колись давно, поки грізний Ларсів дух не присилував їх до мовчазної покори. Вони пили за свою волю, співали, а потім заходилися й танцювати: спершу Кнут із заступником голови, за ними всі члени ради, а далі хлопці й дівчата. Діти знадвору вигукували «ура!», бо ніколи ще не бачили таких веселих зборів.
Розділ третій
Ларс мовчки тинявся по великих кімнатах Гегстада. Дружина, що хоч і любила чоловіка, але завжди тремтіла зі страху перед ним, намагалася тепер уникати його. Він занехаяв господарство, перестав дбати про родину, зате росла купа листів, що їх Ларс одержував і відсилав. Він пред’явив претензії громадській раді, а оскільки рада їх не задовольнила, подав на неї в суд. Так само поставився до його претензій банк, і він на нього також подав у суд. У листах, отриманих від них, він добачив образу для себе і подав позов уже на голову ради й керівника банку. В газетах почали з’являтися негарні статейки — подейкували, що їх писав сам Ларс. Вони сіяли чвари в парафії, нацьковували сусіда на сусіда. Часом Ларса не було по кілька тижнів, і ніхто не знав, де він. А повернувшись, він, як і раніше, не з’являвся на люди. В церкві його не бачили від часу загальних зборів.
Однієї суботи прийшла вечірня пошта з газетами, які повідомили, що залізниця таки проляже через їхню парафію і саме через старе кладовище. Новина миттю облетіла всі хутори. Отже, одностайний протест громадської ради не допоміг. Ларсів авторитет виявився сильнішим. Ось що означали його роз’їзди, ось що він робив! Мимовільне захоплення цією людиною, її запеклістю і витримкою приглушило гіркоту поразки. Чим більше люди балакали про цю подію, тим більше звикали до неї, бо те, що вже сталося, завжди чимось переконує, особливо як бачиш, що його однаково не можна змінити.
Другого Дня люди зійшлися біля церкви. Всі пересміхалися, зустрічаючи одне одного, і всі — молоді й старі, чоловіки й жінки, навіть діти — говорили тільки про Ларса Гегстада, про його розум, тверду волю і великий вплив. Зненацька до церкви одна за одною під’їхали чотири підводи — то Ларс прибув з усією своєю челяддю. Минуло два роки відтоді, як він востаннє був тут. Він зліз додолу й рушив крізь натовп. Люди невимушено віталися з ним, проте він ні на кого не дивився й нікому не відповідав. Його невеличка, худенька дружина, бліда, мов смерть, ступала позад нього. Людей, що вже були в церкві, так здивувала його поява, що вони перестали співати і втупили в нього очі. Кнут Окре, який сидів перед Ларсом, відчув, що в церкві відбувається щось незвичайне. Не помітивши спереду нічого особливого, він обернувся й побачив Ларса, що сидів, схилившись над молитовником, і слідкував по ньому за відправою.
Кнут не бачив Ларса від того вечора, коли засідала громадська рада, й не уявляв собі, що людина за два роки може так змінитися. Ларс не був схожий на переможця. Його тонкий, м’який чуб порідшав, лице змарніло й посуворішало, очі запались і гарячково блищали, а могутня шия зморщилась і на ній набрякли жили. Кнут миттю зрозумів, що пережив цей чоловік, і його відразу охопило палке співчуття, навіть щось схоже на колишню любов. Він помолився за нього й поклав собі неодмінно підійти до Ларса після відправи.
Проте Ларс вийшов з церкви раніше. Тоді Кнут вирішив того ж таки вечора навідати Ларса вдома, але дружина стримала його.