— Хто знає… Може, й натрапив…
Черненко мовчки зняв мокрого ватяника, повісив його на бильце стільця.
— Ну, чого мовчиш? Кажи щось! — мовив Миронов.
— Побалакай сам, а я трохи помовчу.
— Що це з ним, Сергію Івановичу! — здивувався Миронов і вів далі жартома: — Він цілком ігнорує спільні інтереси.
І Черненко раптом вибухнув:
— Інтереси? — Зняв один чобіт, вилив з нього воду, потім з другого, швиргонув чоботи у куток кімнати, зняв мокрі онучі і приліпив їх до підлоги. — Хочу їсти — ось який зараз інтерес. Ноги не тримають!
Сергій Іванович з Мироновим переглянулись.
— Голодній кумі тільки хліб на умі, — сказав Миронов уже просто за інерцією, бо добре зрозумів стан товариша.
А Черненко підхопився, взяв свій мокрющий ватяник, накинув його на голе тіло Миронова.
— Ось я тобі дам куму!
І стиснув так, що аж вода потекла.
— О-а-а-йой!! — закричав Миронов, випручався, кинувся знову до ліжка й запеленався ковдрою.
Всі розсміялися.
— Там у нас яйця на підвіконні… Хліб є, — мовив підполковник. — Зроби яєчню.
Черненко посміхнувся.
— Ось це вже звучить життєстверджуюче.
Трохи попоївши, Черненко розповів підполковникові, що, повертаючись додому, він зустрівся на вулиці з громадянкою Буштимовою Єлизаветою Карпівною, яка живе в Новозуївці по вулиці Коцюбинського, 25, вона сама підійшла до нього з пакунком, показала детонатори і бікфордів шнур. ’Буштимова сказала, що підозрює у всьому свого квартиранта Івана Каретова. Цей пакунок вона знайшла під його ліжком.
— А ще вона сказала, що, коли адміністрація будови звільнила його з роботи після бійки з виконробом кілька днів тому, Каретов кричав дома: «Це несправедливо! Вони мене запам’ятають! Вони у мене в повітря злетять!» Ця заява Буштимової не могла мене не зацікавити. — Черненко вийняв з кишені записник і почав його гортати. — Я відразу зацікавився особою Каретова. Ось що дізнався: Каретов Іван Спиридонович, 1924 року народження. З п’яти років залишився сиротою. Рідня загинула в автомобільній катастрофі. Виховувався в Новозуївському дитячому будинку, не одружений. Залишався на окупованій території. Працював на залізниці вагонним майстром. У липні 1942 року за незрозумілих обставин роботу залишив, кудись виїхав, ніби до своєї тітки, але куди, невідомо, повернувся місяців через п’ять і був поновлений за наказом керівника депо на колишній посаді. Двоє з вагонних майстрів стверджують, що бачили Каретова у Полтаві у вересні 1942 року. Таким чином, ми не знаємо достеменно, де він жив і чим займався з липня по грудень 1942 року. Перед приходом наших військ Каретов був заарештований абвером ніби за зв’язок із партизанами і крадіжку пістолета в одного із офіцерів місцевого гарнізону. Він перебував у тюрмі до приходу частин Червоної Армії. На будові Каретов працював ковалем. Люди, з котрими мені довелося розмовляти, говорять про нього як про людину несерйозну, не зрозумієш, кажуть, коли він правду говорить, а коли бреше, завжди він жартує. Є свідки, котрі бачили його на території вентиляційної установки…
— Коли? Напередодні вибуху? — перебив Черненка підполковник.
— Ні, за кілька днів до цього… І взагалі, його там бачили неодноразово. Він приходив ніби до дівчат, що чергують на вентиляторі…
— Так-так, продовжуйте…
— Характер у Каретова запальний, неврівноважений. Нещодавно Каретов посварився з виконробом, дійшло до бійки, він побив виконроба, за що і звільнений з роботи. От, здається, і все.
Кожен із них вдумувався в почуте. Детонатори. Бікфордів шнур. Слова Каретова: «Вони у мене в повітря злетять!» Все це змушувало невідкладно розібратися, хто ж такий Каретов. Може, саме він і є Продавець, до котрого приходив кур’єр від німецької розвідки? Чи, може, він випадкова людина в цих подіях? Не схоже.
— Розумієте, Сергію Івановичу, — порушив тишу Черненко. — Однозначно тут нічого не скажеш, але в поведінці Каретова багато дивного. Залишив детонатори під ліжком, відкрито погрожував адміністрації вибухом… Несерйозно все це… Не віриться, що він Продавець. І водночас не можна не враховувати того, що після арешту абвером він залишився живим. За зв’язок з партизанами і за крадіжку зброї німці нікого по голівці не гладили. За такі речі всіх розстрілювали. А Каретов залишився живий.
— Я вас розумію, Анатолію Петровичу. Я теж про це подумав. Цілком можливо, що він агент абверу, залишений для виконання спеціальних завдань. Його арешт міг бути розіграний з метою конспірації, щоб легше було входити потім у довір’я, мовляв, потерпілий від німців.