Почувши ці слова, жінка здригнулася і нестямно прошепотіла:
— Не може бути… Не може бути… Він же загинув!..
— «У районі Ростова-на-Дону рядовий Хом’яков під час бою добровільно здався в німецький полон і, перебуваючи після цього в таборі для військовополонених, 2 вересня 1942 року дав згоду працівникові абверу, капітанові Алексу, бути агентом німецької розвідки. Отримав конспіративну кличку Продавець. Потім був направлений до полтавської розвідувально-диверсійної школи, по закінченні якої неодноразово закидався в радянський тил для проведення розвідувально-підривної роботи: у лютому 1943 року в районі Махачкали — для збору даних про пересування військових ешелонів залізницею, в березні 1943 року — для здійснення диверсії на одному з підмосковних об’єктів оборонної промисловості. В радянському тилу він діяв з фальшивими документами на ім’я Кучинського Якова Федоровича. 20 березня 1943 року він був затриманий спеціальним відділом військової частини під Москвою в розташуванні об’єктів особливого призначення. Проте тоді йому вдалося втекти з-під арешту. Деякий час жив без документів і вишукував можливості дістати їх у інших осіб. Перебуваючи з цією метою серед пасажирів Київського залізничного вокзалу міста Москви, познайомився під час обіду з громадянином Пантюхіним Іваном Івановичем, жителем Вологодської області, котрий їхав на роботу по оргнабору робітників на об’єкти промисловості Новозуївського району. Кучинський, він же Хом’яков, пригостив добряче Пантюхіна горілкою і, коли Пантюхін остаточно сп’янів, викрав у нього документи. Свідок Пантюхін сказав, що не пам’ятає, коли вони виходили з ресторану, прокинувся він уже в залі чекання і помітив пропажу документів. Напарник по випивці сказав, що у нього зникли всі гроші. Соромлячись, що залишився без документів через пиятику, Пантюхін сказав, що не буде заявляти про зникнення документів у міліцію, а просто повернеться додому. Скориставшись чужими документами, Хом’яков поїхав у Новозуївку і під виглядом Пантюхіна влаштувався на роботу на спецбудову «Луговська». Спершу працював теслею, потім — водієм вантажної машини. 22 серпня 1944 року до нього прибув агент-кур’єр німецької розвідки Матвійчук Олексій Максимович, закинутий з літака капітаном абверу Алексом. Матвійчук доставив для Продавця портативну радіостанцію, таблиці шифру, десять тисяч карбованців радянських грошей, бланки документів, а також вибухівку німецького виробництва…»
— Не може бути… Не може бути… Він же загинув…
Жінка вже не чула голосу секретаря, туман перед очима, а в тому тумані ніби Миколка маленький, бігає довкола неї, рученята простяга: «Мама, на юки…».
— «Незабаром після вибуху на вентиляційній установці Пантюхін, відчувши, що ним зацікавилися слідчі органи, втік. Під час втечі поранив підполковника державної безпеки Ковальченка Сергія Івановича. Довгий час підсудний їздив по містах Радянського Союзу і видавав себе за пораненого на фронті Казинцева Георгія Панкратовича, а в 1946 році йому вдалося отримати на це вигадане прізвище документи, і він влаштувався на роботу в торговельну мережу Новосибірської облспоживспілки. Працюючи продавцем товарного кіоска, розтратив довірені йому матеріальні цінності, за що і був засуджений 25 травня 1965 року до шести років позбавлення волі, але 12 червня 1966 року Казинцеву вдалося втекти з виправно-трудової колонії, де він відбував покарання. 17 червня 1966 року він перейшов державний кордон в районі Чопа на бік Угорщини з наміром пробратися на територію ФРН, але був затриманий…»
Коли секретар закінчив читати, в залі загомоніли, почулися вигуки обурення, і лише одна стара жінка в залі сиділа закам’яніло, охоплена жахом всього почутого.
— Чи будете давати свідчення суду?
— Так… Свідчення давати буду… — не підводячи погляду, мовив підсудний. — Я підтверджую, що був у німецькому полоні і погодився співробітничати з німцями, став агентом абверу. Вербував мене капітан Алекс…
Підсудний надовго замовк, витирав долонею спітніле чоло.
— Продовжуйте.
— А що продовжувати?.. Я визнаю себе винним…
— Ви сказали щойно, що потрапили в полон, але ніхто вас не звинувачує в цьому. Вас звинувачують у добровільній здачі в руки ворога. Як воно було?
— В боях за Ростов я був поранений і залишився на полі бою.
— Свідомо залишився?
— Я ж кажу, що був поранений… легко поранений і відстав. Не встиг… Був поранений… Опинився в оточенні німців… Злякався…