Капітан Генрі Бедфорд — старий друг полковника по індійській службі — обіцяв, повертаючись з Англії після відпустки, взяти Дженні з собою. Як тепер попередити Генрі? Писати вже пізно: лист до Лондона йде три місяці. А Генрі збирався відплисти в середині березня.
«Везти зараз із собою до Центральної Індії, у це пекло, дванадцятирічну дівчинку — яке безумство!.. Ні, сьогоднішня Індія — не місце для жінок і дітей. Ми не знаємо, що з нами самими буде взавтра».
Гарріс на ходу нервово закурив сигару. Він знову думав про нещодавні тривожні події…
Все почалося з Барракпура. Наче спалахи блискавки на ясному небі! Два полки на навчанні раптом відмовилися прийняти патрони. Хтось сказав сипаям, що папір, у який загород нуті патрони, змазаний забороненим жиром — чи то свинячим, чи то коров'ячим.
— Жир священної корови! — кричали індуси. — Ми не можемо до нього доторкатися. Батьки й діди наказали нам шанувати корову і не вбивати її ні для жиру, ні для м'яса… Торкнувшись патрона, ми втрачаємо касту…
— Сало поганої свині! — хвилювались мусульмани. — Коран заборонив мусульманину торкатися нечистої тварини. Цим ми опаганимо себе!.. Ми не зрадимо віри батьків і дідів!
Справа обернулася набагато серйозніше, аніж можна було чекати: тубільний солдат Панді стріляв у британського офіцера.
Два тубільні полки довелося розформувати. І тепер роззброєні сипаї розбрелися по всій країні, каламутять народ на військових станціях…
Рушничний ствол блиснув серед перистого листя. Біля критого водоймища — кам'яна будка і вартовий.
— Чи все спокійно на посту?
— Усе спокійно, полковнику-саїбе.
«Спокійно»? А позавчора лейтенант Франк приніс йому хлібчик з таємничим візерунком. Хлібчик знайшли у третій роті… Ці хлібчики мандрують з полку в полк, із села в село. Що це означає, може, це умовний знак? Якщо спитати Лалл-Сінга, свого наїка, тубільного капрала, він посміхнеться, як дитя, і скаже, що ніколи в житті ні він не бачив ніяких хлібчиків з візерунком, ні батько його, ні дід, і що Гаррісу-саїбу, напевне, здалося все це після пляшки рому, або диявол нашептав, — хай буде тричі прокляте його нечисте ім'я серед людей!
— З благословення божого, Гарріс-саїбе, у нашій роті все спокійно!
«Усе спокійно»? А на сусідній станції ось уже дві ночі підряд горять офіцерські будинки. По всьому Верхньому Бенгалу офіцери другий місяць сплять з пістолетами під подушкою. Тубільні лінії ночами гудуть, як розтривожені вулики…
Полковник пожбурив сигару. Вдома, в Англії, ще нічого не знають, листи у Лондон ідуть дуже довго. І Бедфорд з Дженні, можливо, уже пливуть до Індії.
Місяць зійшов. Він освітив круглий кам'яний будинок, майже закритий величезним лапатим листям бананових дерев, склад зброї і тубільну варту біля складу.
Хто вартовий? При світлі місяця полковник побачив кругловиде веселе обличчя Лалл-Сінга, свого тубільного капрала.
— Усе спокійно на посту?
— Усе спокійно, полковнику-саїбе!
«Усе спокійно» і ця посмішка, за яку полковникові хочеться вдарити Лалл-Сінга в щелепу.
— На добраніч, Лалл-Сінг!
— На добраніч, полковнику-саїбе!
Полковник вийшов на головну алею. Праворуч за деревами світилися великі вікна офіцерського зібрання. Там молоді офіцери, очманілі від денної спеки, п'ють ром, пальмову горілку, грають у карти. Задуха, нудьга!.. Сьогодні у зібранні чекають новин: обіцяв приїхати капітан Ходсон. У Вільяма Ходсона завжди є якісь особливі новини.
Але полковник звернув до свого будиночка. У зібрання — потім. Спочатку треба допитати волоцюгу, якого спіймали сьогодні. Полковник звелів джемадару — тубільному лейтенантові — привести спійманого до нього в бенгало.
Вістовий приніс світильник і поставив на стіл. Сколихнулась очеретяна завіска веранди, мошка хмарами зароїлася навколо світла.
Полковник скинув кітель — душно. Сів у плетене крісло-гойдалку і, відштовхнувшись ногою, злегка розгойдав його.
— Ведіть! — звелів полковник.
Індійця ввели. Варта стала обабіч дверей.
— Ім'я!
Чоловік неясно промурмотів щось, не розтуляючи губів. Він дивився кудись убік з байдужим, тупим виразом.
— Звідки йдеш?
Знову неясне мурмотіння і тупий, нерозуміючий погляд.
Чалма у нього була пов'язана, як у мусульманина, вузлом з правого боку, але з-під мусульманської чалми виднілось довге волосся індуса.
— Мусульманин? — запитав полковник.
Чоловік заперечливо хитнув головою.
— Індуїст?
Знову неясне бурмотіння.
— Патан? Перс? — Полковник втрачав терпіння.