Ходсон потягнувся до горілки, ковтнув.
— Я спіймав кількох чоловік, які душили дітей і палили вдів. Але все це дрібниці. Стара Індія. Небезпека в іншому, джентльмени. Нова Індія страшна — та, яка йде на зміну старій. Не фанатизму боятися треба нам у цій країні, а народного повстання.
Ніби мурашки поповзли по спині Гарріса. Він одсунув від себе склянку з ромом.
— Війна вже почалася. Уже ллється кров, — говорив далі Ходсон. — Таємна змова серед селян, умовні знаки передаються від села до села, сипаї шепочуть незрозумілі слова, чекають слушного часу… Люди різних каст, багато століть розділені між собою, тепер приходять одні до одних у хати, сідають поруч, їдять з однієї миски. О, ця таємна змова, ця кругова порука, якою зв'язані всі, хто йде проти нас! Про неї й уяви не мають в Європі.
— Треба розбити цю змову! — втрутився Гарріс.
— Спробуйте! — посміхнувся Ходсон.
— Мусульман нацькувати на індусів. Нехай чубляться між собою, — запропонував лейтенант Франк.
— Старий спосіб, — спокійно відповів Ходсон. — Але він не завжди допомагає. Борючись проти нас, вони стараються діяти разом — мусульмани й індуси. «Бхай банд» зветься це у них, — «брати одного дихання»…
Маленькою нервовою рукою Ходсон накреслив на столі коло й замкнув його міцним рішучим рухом.
— Бхай банд!.. Брат за брата!.. Кругова порука!.. На катування йдуть, на страту, а один одного не виказують. Згадайте хоч би ту історію в Барракпурі. Один сипай стріляє, другий його не виказує, а третій весь полк закликає до непокори. І всі троє назвалися одним іменем: Панді. Один — Мунгал-Панді, другий — Інсур-Панді, а третій — Баджонат-Панді. Спробуй розбери, хто головний бунтівник. У кожному полку не менше десятка Панді, як у нас Джонсонів або Джексонів. Панді — родове індуське ім'я. Та ось що дивно: взяли трьох Панді, а повісили тільки двох. Третій зник невідомо куди. Сталася якась індійська плутанина: здається, стратили якогось іншого Панді, не того, кого треба було, або хтось за нього добровільно пішов на смерть, — розібрані не можна. Відомо тільки, що цей третій Панді втік, можливо, він і був головний бунтівник. Він зубами перетер вірьовку, — так, так, уявіть собі, дуже тверду вірьовку з пальмових волокон! — і втік. І тепер ходить по селах, по військових станціях, каламутить райотів, солдатів… Розповідають, що тільки днів з п'ять тому бачили його в Міруті. Каналію легко впізнати по зубах, зуби в нього…
— Зуби!
Легкий плетений стілець полетів у куток. Полковник Гарріс зірвався з місця і побіг до дверей.
— Що трапилось, полковнику?
Гарріс не відповідав.
— Це він!.. Панді… Головний Панді!.. — бурмотів полковник, збігаючи зі східців тераси.
Задихаючись, він біг до солдатських ліній. Сержант-англієць вискочив до нього назустріч.
— Джонсон?!.
— Так, сер!..
— Скоріше, Джонсоне!.. Тягніть до мене того волоцюгу!
— З вашого дозволу, сер… Я хотів повідомити, сер…
Переляканий сержант ледве ворушив губами.
— Потім повідомите. Тягніть мерзотника сюди…
— Він утік, сер!..
— Утік?! — Кров ударила полковникові в обличчя. Він схопився за пістолет. — Як він зумів? А варта?.. Джемадара сюди!.. Застрілю джемадара!..
— Уся тубільна варта втекла разом з ним, сер.
— І варта? Будь я проклятий!.. — Гарріс розстебнув комір кітеля: він задихався від люті.
— Посилити пости! — наказав він. — І запросіть до мене капітана Ходсона.
Розділ восьмий
Червоний лотос
— Дорогу саїбові!.. Могутньому саїбові!..
Село відкрилося перед очима зразу, як це буває в Індії; зарослі бамбука непомітно змінилися бамбуковими кілками, натиканими в землю навколо загородок для худоби. Вкриті потемнілою соломою халупи обступили лісову поляну.
— Дорогу саїбові!.. Могутньому саїбові!.. — Служник біг попереду, нарівні з конем.
Ходсон підвівся на своїй одноколці.
— Саїб, саїб! — Дітвора тікала геть, побачивши офіцерську упряжку.
Смуглявий англієць у білому парусиновому костюмі вийшов Ходсону назустріч. Це був містер Форстер, англійський колектор. Він тільки нещодавно поселився тут, у глухому селі Доеба.