«Тубільні полки збунтувалися в Міруті і рушили на Делі. Наказую: негайно виступити напереріз і перешкодити переправі через річку Хіндун».
— Одна тубільна рота лишається в лініях, дві у форті! — розпорядився Гарріс. — Решту зібрати на плацу, у бойовій готовності. Через годину виступаємо.
— Слухаю, полковнику-саїбе!
На обличчі Лалл-Сінга, тубільного капрала, засяяла усмішка. Полковник не став розгадувати, чим вона викликана. Важко дихаючи, він засовував до кожної кишені по пістолету.
До веранди підвели осідланого полковницького коня — Робінзона. Гарріс поспішив до освітленого димними смолоскипами поля.
«Усього двісті п'ятдесят британських солдатів у форті, — з досадою думав полковник. — Не менше сотні треба залишити на місці, решту — з собою. А індійців — шістсот чоловік!»
Він наздогнав у платановій алеї лейтенанта Франка.
Лейтенант сидів у сідлі по-молодецькому, як завжди, тільки занадто нервово сіпав плечем, натягуючи поводи. Гарріс зрозумів: Франк думає про те ж саме.
Гарріс не повірив очам: усі шістсот сипаїв уже зібралися на полі. У людей були збуджені обличчя; однак вишикувались вони в зразковому порядку.
— Сипаї! — звернувся до солдатів полковник. — Ваші товариші в Міруті зрадили присязі. Забувши про честь і совість, вони збунтувалися проти нашої королеви… Ваш обов'язок— провчити мерзотників!..
Полковник зробив паузу.
Солдати мовчали.
— Я надіюся на вас, мої вірні сипаї! Ви знаєте добре, що ми, саїби, сильні. Ви знаєте, що ми можемо, коли буде потрібно, заставити шибеницями увесь шлях від Мірута до Агри. Хто з вас хоче висіти на стовпі непохованим, лякати птахів і приваблювати злих духів? Я переконаний: ви розправитеся з бунтівниками, як вони на те заслужили!.. Солдати мовчали.
Полковник повернув коня. Він подав команду: «Крр-о-о-ком ру-уш!» — і завмер, прислухаючись.
Пролунав чіткий, рівний тупіт: сипаї рушили.
Полковник полегшено зітхнув.
У повному бойовому порядку всі шістсот чоловік вийшли з воріт військової станції. Була друга година ночі. Східний край неба світлішав, до схід сонця було ще далеко.
Сипаї йшли мовчки. Роз'їзди британський солдатів прикривали загін по флангах. Гармати тяглися позаду.
«Обслуга при гарматах вся тубільна», — думає полковник.
За півмилі від станції шлях перетинала річечка. Переправа через неї могла затримати загін.
Ось уже видно було, як повертає дорога перед спуском до річки, як зеленіє невеликий лісок на її березі.
Раптом якийсь кавалерійський загін вискочив з-за лісу і повернув назустріч колоні.
Сипаї прискорили ходу. Вони йшли швидко, занадто швидко… І такі в них дивні, збуджені обличчя!
Вершники наближались. Високий на зріст совар скакав попереду, вже видно було його білу чалму і нахилені до сідла плечі…
Гарріс, ще не бачачи здалеку ні облич, ні мундирів, зрозумів: «Повстанці!»
— Дев'ятий полк!.. Аллігурці!.. Ми чекали на вас ще вчора! — кричав здалеку совар.
Голосні крики у відповідь… Полковник оглянувся: піхота майже бігла вперед.
— Стій! — крикнув він. Люди затупцяли на місці.
— Вогонь! Жодного пострілу.
— Вогонь! — заревів полковник. Сипаї не слухались команди.
— Лалл-Сінг, сюди!
Лалл-Сінг під'їхав до полковника на своєму худому гнідому конику.
— Чому вони не стріляють, Лалл-Сінг?
— Не взяли патронів, саїбе. — Радісна посмішка розцвіла на обличчі Лалл-Сінга.
— Сипаї, до мене! — кричав високий на зріст вершник у білій чалмі. — Переходьте до нас, аллігурці!
Він був зовсім близько. Гарріс уже ясно бачив на ньому світло-синю форму совара. Але замість високого ківера на голові у вершника була біла чалма, зав'язана за мусульманським звичаєм.
«Магометанин? А втім, вони зараз усі заодно: і мусульмани, і індуси… Проклятий бунтівник!» Полковник вистрілив.
Совар припав на мить до шиї коня і зразу ж випростався.
— До мене, сипаї! — кричав совар. — Мірут повстав!.. Наші кінні полки йдуть на Делі. Уся піхота, всі кінні солдати, всі каноніри, усі сапери, усі мінери разом з нами!.. Владі саїбів кінець!..
— Ха-ла-а! — дружно відповіли аллігурці. Перші ряди посунули вперед.
— Переходьте до нас, сипаї! Індуси, мусульмани, махрати! Хіба ми всі не брати одного дихання? Хіба наші батьки в селах не б'ються разом з нами?
— Бхай банд! Брати!.. — Підкинувши рушниці, ламаючи ряди, сипаї з радісними криками кинулися вперед.
— А ви, каноніри? — кричав совар. — Чого ви чекаєте? Щоб полковник засік вас на плац-параді? Щоб саїби розорили ваші оселі?