Принц з Ассан-Уллою ще довго сиділи в башті, радячись. Ніч була задушлива, після півночі линув дощ. Вони немовби чекали цього. Під завісою дощу й темряви, пригасивши світильник, принц з лікарем безшумно пройшли до задньої стіни палацу, яка виходила на ріку.
Ассан-Улла відкинув дерен на одній з кам'яних плит, що застилали двір. Удвох з принцом, узявшись за кільце, вони трохи підняли плиту, відсунули її й спустилися вниз, у потайний хід. Ріка билась об гранітну стіну палацу десь дуже близько, над самими їхніми головами. Одно відгалуження підземного ходу йшло під річку, до форту Селімгур, інше звертало на північ і вело до міської стіни, до Кашмірських воріт. Ассан-Улла обережно засвітив вогонь, і вони з принцом уважно оглянули глибокий спуск, висічені в твердому грунті східці, підземні кріплення склепінь, потім погасили світло й повернулися в башту.
Ніч. Пізній місяць повільно хилився до обрію. Після півночі пройшов короткий дощ, жінки винесли на покрівлі тази, глечики, щоб зібрати воду. Місячне світло дрібниться на срібних боках глечиків, на зап'ястях жінок. Змучені спекою люди лежать покотом, як трупи.
Ніч. Дахи освітлені місяцем. Усе місто можна пройти по покрівлях, як по величезних східцях, — виступами, від покрівлі до покрівлі.
Сутулий чоловік у високій шапці тихо бреде під місячним світлом. Ще двоє ідуть за ним, нечутно ступаючи по гладенькому камінню. Лела спить у затінку, рука відкинута вбік.
Чоловік іде повільно, він наче шукає когось. Ось місячний промінь упав на відкинуту дівочу руку, і сині скляні браслети блиснули на місячному світлі.
— Вона! — Чоловік підходить. — Батма-Севані носила такі!.. Так, це вона, її дочка!..
Він нахиляється, брудною долонею затискує Лелі рота. Двоє інших беруть її на руки, квапливо несуть. Біла хустка, спавши з плечей Лели, залишається лежати на покрівлі.
Розділ тридцять сьомий
Факірська пошта
Цілий день було багато поранених, на ніч стало ще більше. На Курнаульському шосе йшов бій за будинок Pao — стару напіврозвалену споруду, з вишки якої можна було вести спостереження за великою ділянкою шосе. Сипаї, зробивши вилазку, опівдні захопили будинок Pao, але надвечір британці відтіснили їх, з великими втратами для обох сторін. Настала ніч, а добровольці-санітари усе ще несли й несли поранених. Макферней перев'язував рани, зупиняв кровотечу, давав підкріплююче питво. Друга доба без сну — він ледве тримався на ногах. Під кінець ночі санітар індієць подивився йому в очі.
— Іди відпочинь, хакім! — сказав санітар. — Що ми робитимемо, коли ти захворієш?
— Ти, мабуть, маєш рацію, — сказав шотландець. Він гукнув Сама і вийшов У сад.
Ніч була задушлива. В густому затінку платанових дерев біліли величезні розпластані по землі солодко-духмяні квіти. Виткий хміль перекинувся від дерев до кам'яної огорожі, заплів усю огорожу, вився по землі. Макферней хотів пройти далі і зупинився. Це розвалене каміння садової огорожі й земляні східці поряд, що ведуть кудись униз, в темряву, були йому знайомі. Тут тулилися фокусники, факіри з шахового двору, жебраки. Але завжди тут було тихо, тільки димний сморід зрідка здіймався над покрівлею. А зараз він чув голоси. Ні, не голоси, а голос!.. Якимсь особливим наспівом один чоловік на різні тони повторяв слова, все одні й ті самі.
— Чунда-Наг! — твердив голос з якимсь дивовижним напруженням, наполегливо, грізно, немовби закликаючи когось. — Чунда-Варуна-Наг!..
Слова були шотландцеві знайомі. З раптово умлілим серцем він почав спускатися по земляних східцях. Смородом і сирістю війнуло йому в лице. Макферней увійшов усередину. Слабке місячне світло косою смугою падало із прорізу в покрівлі. Худий, оброслий брудним волоссям старий сидів спиною до входу на земляній долівці.
— Великий Брама народив орла! — бурмотів старий. — Великий орел народив мавпу…
В глибині землянки Макферней почув стогін і важке людське дихання. Сам завищав і кинувся туди.
— Що таке? Хто такий? — спитав Макферней.
Він ступив уперед.
— Сакра-Ануман! — грізно сказав старий, встаючи назустріч. — Змія сильніша за мавпу!
Старий заступив йому шлях.
— Чунда-Варуна-Наг!.. Орел сильніший за мавпу!.. — відповів Макферней.
Старий замовк, сторопівши. Чужинець знає таємницю його заклинань?
— Сакра-Варуна-Дар! — говорив далі Макферней. — Людина сильніша за орла!
«Великий Брама! — старий затремтів. — Хакім знає більше, ніж він сам… Отже, хакім сильніший!..» — Він одповз до стіни.