— Батта-Бхаратта-Лалл! — наступав на нього Макферней.
Старий не ворухнувся. Так, хакім знає більше. Він з трепетом дивився на шотландця.
Макферней пройшов у глиб землянки й побачив Лелу.
Вона лежала на долівці. Брудна чалма, натягнута на очі, прикривала їй половину обличчя.
— Відпусти мене, проклятий старий! — сказала Лела, не бачачи, хто стоїть над нею.
Макферней розв'язав чалму, звільнив руки Лели, прикручені до бамбукового стояка. Вона трохи підвелась і, стримуючи стогін, почала розтирати затерплі кисті рук.
— Це ти, Макферней-саїб? — спитала Лела. — Яке щастя, що ти прийшов!..
Вона показала Макфернею на тоненький джутовий шнур, що валявся на долівці.
— Він хотів мене задушити, — сказала Лела. — Він прикрутив мені руки й зав'язав очі. Він став читати наді мною свої заклинання і читав доти, доки в мене запаморочилась голова. Ще трохи, і він задушив би мене. Яке щастя, що ти прийшов, Макферней-саїб!
Сам раптом занепокоївся і кинувся до порога. Макферней оглянувся. Нікого не було в землянці, — старий утік.
Сам заметався біля виходу і вискочив був за поріг, але відразу повернувся й тихо заскавулів, дивлячись в очі хазяїнові, ніби запрошуючи його йти за собою.
— Шукай! — наказав йому Макферней. Він і Лела пішли слідом за собакою.
Сам вів їх до пролому в огорожі, на двір шаха, повз палацові прибудови, до задньої стіни палацу, що виходила на ріку. Тут, біля самої стіни, пес зупинився й жалібно вискнув.
— Загубив слід! — сказав Макферней.
Ні, пес тихенько гарчав і скріб лапами біля самої плити.
Велика квадратна плита біліла в нічній темряві.
Лела з шотландцем підійшли ближче. Вони побачили приладнані злегка навскоси до поверхні землі кам'яні дверцята, підбиті по краях дрібними камінчиками і дерном. Дощ, який пройшов напередодні, розмив дерен й оголив край плити. Це скидалось на вхід у потайний склеп. Сам уперто скріб камінь лапами, ніби намагався підняти важкі дверцята.
— Старий пішов униз, — сказала Лела.
— Так, — ствердив Макферней. — Хід до Селімгура і другий хід на північ, до бастіонів. Я трохи знаю будову цього палацу.
— Що ж тепер робити? — запитала Лела.
— Сам знаменитий шах Джехан креслив план Селімгурського форту, північних укріплень і підземних ходів. У той час і під індуським храмом був підземний хід, але його давно завалило…
Лела не слухала шотландця.
— Треба догнати! — перебила його Лела.
Вона нахилилась і взялася за залізне кільце.
— Ні, ні, — сказав Макферней, — це неможливо! Треба знати напрям, підземні переходи, провали, повороти внизу, в кромішній тьмі… Ти не пройдеш і двохсот кроків, а старий уже буде далеко.
— Старого не можна відпускати! — ледь не плакала Лела. — Бог знає, що він поніс з собою.
— Біжи зверху! Підземний хід веде до бастіону. Ти прибіжиш до батька раніше, ніж старий пройде той самий шлях під землею.
— О, як ти добре придумав, Макферней-саїб! — Лела вже кинулась до воріт.
Санітар вийшов на терасу шукати хакіма.
— Я тут! — озвався Макферней.
Він повернувся до своїх поранених.
Усе місто можна пробігти зверху, по покрівлях. Поки старий повзе, як кріт, під землею, вона вже буде коло бастіону. Вузький провулок позаду палацової стіни, потім площа Великої Мечеті, а там — по покрівлях, короткою дорогою напереріз до північної стіни. Лела летіла, мов птах, перестрибуючи через невисокі кам'яні огорожі покрівель, переступаючи через тіла сонних. Місяць уже зайшов, та Лела вгадувала дорогу і в напівтемряві. Величезний купол і мінарети Великої Мечеті залишились позаду, вона бігла вже по будинках Індуського кварталу.
— Стій! Ти звідки? — Два чоловіки перепинили їй шлях до покрівлі храмової прибудови.
Лела, не відповідаючи, намагалася пробігти далі.
Літній індус стиснув їй руку біля кисті.
— Відпусти! — Лела смикнула руку.
— Стривай, стривай!.. Що за убір?
Лела забула про те, що її велика хустка залишилася на покрівлі біля килимарок, а голова пов'язана клаптем чужої чалми.
— Ти якого народження? Відкрийся, дівчино!
Другий індус стягнув чалму з лоба Лели. Тризубець, знак касти знехтуваних, білів у неї на лобі.
— Чандала! — охнули обидва й повалилися на землю.
— Велика Калі, помилуй нас!
— Чандала!.. Я тримав у руці її руку!.. Її дихання торкнулося моїх ніздрів! — старіший з індусів, брамін з народження, качався по покрівлі, б'ючись лобом об камінь.
— Дай знак, Сатаро, дай знак, щоб її затримали! — кричав другий.