Макферней нахилився над ним.
— І тебе не пожаліла британська куля, мій бідний пес, — сказав шотландець.
Індієць санітар підійшов, але не доторкнувся до трупу собаки, — йому не дозволяла каста. Індієць тільки став віддалік і жалібно заклацав язиком. Макферней бережно підняв холонуче тіло друга, відніс його на руках у куток двору й завалив камінням.
— Ось ти й не повернувся додому, в Шотландію, Сам, — сказав, постоявши над ним, Макферней. — І ніхто не знає, чи повернеться твій хазяїн.
Вранці штурм відновився. Повстанці віддали будівлю пошти. Велика Мечеть трималась, бої точилися на Головній площі і біля Раджратських воріт.
На площі мусульманського базару билися мірутські совари. Кіннотникам важко було повернутися на тісній, забудованій крамничками площі. Британські передові загони просочились в гирло однієї з маленьких бічних вуличок, що вела до базару, загрожували вдарити збоку й оточити мірутців. Один безіменний совар, поставивши коня впоперек вулички, перепинив британцям шлях. Весь пітний, без чалми, поранений у плече, відчайдушно рубаючи шаблею, він один довго стримував натиск цілого загону британців. Кіннотники, спішившись і зігнавши коней у центр площі, встигли вишикуватись для пішого бою. Хоробро билися кіннотники, але все-таки їх скоро почали долати британці, які підходили з обох боків. А тут поряд, у сусідньому кварталі, бився Дев'ятий аллігурський полк. Не знаючи загального розташування ворожих сил, аллігурці прорвалися назад до пошти й довго рубалися тут, оточені переважаючими силами ворога, під обстрілом чотирьох британських батарей. «Браття, помремо!..» — Сипаї помирали за рідне місто, поливаючи кожний камінь своєю кров'ю.
Не навчались повстанці в британських штабах офіцерської штабної науки. Добре билися в бою, кінному й пішому, зійшовшись з ворогом віч-на-віч. Але єдиному планові наступу британців не зуміли протиставити єдиного плану опору. Не налагодивши зв'язку поміж окремими частинами, не маючи єдиного керівництва, героїчні захисники Делі оборонялись в різних кінцях міста й повільно в упертих боях відходили до східних кварталів.
Опівдні здався будинок Індійського банку, бій точився вже на Срібному Базарі.
Після короткого перепочинку полковник Гарріс звелів відновити бомбардування білої будівлі.
— Уперті там засіли індійці! — сказав він своєму помічникові, капітану Бедфорду. — Треба їх викурити гарматним димом.
Знову завили снаряди у дворі резиденції. Од пострілів здригалася земля; у Гарріса стало більше гармат.
Снаряди розтрощили плити в кількох місцях двору. Жінки й діти, рятуючись від обстрілу, втекли під захист самого корпусу будівлі.
Гарматна бомба пробила дах будинку. Всі двері в будинку здригнулися, штукатурка посипалася зі стін.
— Рятуйте!.. Рятуйте!.. — Люди, які ховались на другому поверсі, побігли вниз.
Удар і гуркіт… Новий снаряд пробив ріг будинку. Жінки, заметавшись, кинулися з двору на терасу, стовпилися тут, звідси подалися в нижній зал, де лежали поранені.
Рушнична стрілянина затріскотіла раптом під самими вікнами. Навіть поранені підвели голови. Один, високий на зріст, з забинтованою головою, звівся на ліжку й виглянув у вікно.
Вікна головного залу виходили на вулицю, що вела до воріт палацу.
— Дивіться, дивіться! — закричала якась жінка, підбігаючи до вікна. Дженні підійшла до вікна слідом за нею. Оглушливий тріск рушничної пальби наближався з-за рогу, сипаї навскоси перебігали вулицю, шалено відстрілюючись. Не розуміючи, що відбувається, Дженні притиснулась, збліднувши, до ґрат незаскленого вікна. Ще частіше затріщали постріли, крики почулися зовсім близько. І тут високий на зріст сипай з забинтованою головою зірвався з ліжка й попрямував до виходу. Макферней, кинувши свої бинти, побіг слідом за ним.
— Не можна! — гукав шотландець. — Не дозволю!.. Ще не зажила рана!.. Не можна!..
Але сипай уже вискочив з воріт резиденції на вулицю. Це був Інсур. Він глянув праворуч, ліворуч і швидко оцінив становище. Велика колона повстанців одступала під натиском британських солдатів до воріт шахового палацу. Інший загін британців підходив з поперечної вулиці, щоб перерізати шлях відступаючим. Треба було будь-що затримати цей другий загін, дати сипаям відійти під захист палацових стін.
Кілька сипаїв, відстрілюючись, пробігли повз Інсура. Один упав, тяжко поранений у груди, біля самих ніг Інсура й випустив карабін.
— За мною, сипаї! — Інсур підняв карабін і кинувся навперейми через вулицю.