— Браття, за мною! — кричав він.
Велика група повстанців побігла за ним. На британських солдатів, що повертали з-за рогу, несподівано посипалася злива куль, оголені штики заблищали перед їхніми очима. Британці затупцяли на місці й повернули назад.
Дженні все стояла біля вікна й дивилась. Вона бачила, як Інсур зі жменькою людей тіснить великий загін британців, як здригнулись і кинулись урозтіч британські солдати, як Інсур далі й далі біжить вулицею, женучи ворога. На повороті вона побачила на одну мить обличчя сипая: ще бліде від недавнього поранення, уперте й мужнє обличчя.
«О боже! — подумала Дженні. — Як вони б'ються!.. Як вони ненавидять нас!»
— Увага, Дік! Там якийсь рух. Поглянь!.. Гарріс узяв бінокль з рук капітана Бедфорда.
Він побачив, як загін сипаїв тіснить британських солдатів і відганяє їх у поперечну вулицю.
— Звідки ж вони взялись?
— Мабуть, ховалися в будівлі резиденції. Там, очевидно, засіли головні резерви заколотників.
— Так, ти маєш рацію, Генрі. Полковник Гарріс звелів перетягти свої гармати трохи праворуч.
— По головному будинку резиденції — вогонь!
Сержант Джонсон нерішуче підійшов до полковника.
— Дозвольте доповісти, сер!
Сержант виструнчився, і в його тьмяних сірих очах Гарріс прочитав щось схоже на осуд.
— Що таке? — нетерпляче спитав Гарріс.
— Дозвольте доповісти, сер… Лазутчики говорили: в цій будівлі самі тільки жінки та діти… і поранені, сер.
Гарріс знизав плечима.
— Вас ніхто не просив мені про це доповідати, Джонсоне.
Кілька годин підряд артилерія розстрілювала красиву будівлю резиденції. У покрівлі в чотирьох місцях уже зяяли великі пробоїни.
Вода з фонтана текла, змішуючись з кров'ю поранених.
Дженні важко було відрізнити у натовпі від інших — розпатлану, з запалими очима, в порваному платті. Дарінат, взявши на руки свою поранену дівчинку, сіла поруч неї й обняла за плечі.
І тут, сидячи на східцях тераси, чуючи стогони помираючих, вибухи нових снарядів, тремтячи і притискаючись до індійської жінки, Дженні зрозуміла слова Лели Панді: «Ось які вони, твої британські піддані».
До третьої години дня впали кам'яні ворота резиденції, пробиті в кількох місцях.
Британці побачили кілька десятків наляканих жінок, які збилися в купу, дітей, що плакали, і з півсотні поранених, які помирали на камінні двору.
— Зібрати всіх, хто на ногах, і під конвоєм погнати на Королівський Луг, до християнської церкви! — наказав Гарріс.
Сам він не став займатися полоненими жінками й дітьми; щойно вістовий привіз йому новий наказ генерала Вільсона:
«Всі гармати, що знаходяться у вашому розпорядженні, зосередити в одній ділянці бою, на правому фланзі; центральний вогонь скерувати на будинок шахового палацу».
Гарріс послав Бедфорда на сусідню батарею, а сам узявся керувати установкою своїх гармат на новому місці.
Британські солдати подвійним ланцюжком охопили групу полонених і повели на Королівський Луг.
— Нехай ідуть швидше! — наказав Гарріс. — Хто відставатиме, підженіть як слід!
Через хвилин сорок сержант Джонсон повернувся й доповів:
— Усі полонені доставлені на Королівський Луг, сер.
Тільки після того як закінчилися бої за місто, полковник Гарріс дізнався, що серед полонених, відведених на Королівський Луг, була британська піддана Джеральдіна Гарріс — його дочка.
Розділ сорок другий
Сигнал Селімгура
На дев'ятий день штурму впав Арсенал. Здалась уся південна частина міста і Велика Мечеть. Біля Аймерських, Туркменських, Делійських воріт стала британська варта.
Лише кілька сот сипаїв, які засіли в палаці Бахадур-шаха, ще чинили опір. І, як і раніше, неприступним для нападів британських гармат залишався старовинний форт на річковому острівці під стінами палацу — Селімгур.
Бахадур-шах давно утік з міста через південні ворота. У палаці засів Інсур-Панді зі своїм загоном.
Сипаї розташувалися коло великого фонтана в центрі палацу.
Дві могутні батареї четверту добу трощили розпеченим металом високі темно-червоні стіни знаменитого палацу.
Настав ранок двадцятого вересня. Палац тримався.
— Оточити будівлю і взяти заколотників живцем, за всяку ціну! — віддав наказ генерал Вільсон.
Із палацу було тільки два виходи: східний — до берега Джамни, і західний — у місто, в руки ворога.