— Зараз вони проскочать, прокляті панді! — плутаючись у стременах, захлинаючись водою, кричали і лаялись «Ходсонові кіннотники». Усі човни вже проскочили вперед, залишався останній, той, у якому сидів Чандра-Сінг. Офіцер з рудою борідкою плив до цього човна, загрібаючи однією рукою.
Він доплив і лівою рукою вчепився в борт, нахиливши важкого човна; у правій у нього був пістолет. Цілячись, він кричав образливе слово.
Лела ступнула до борту. Вона вихопила кинджал з-під білої хустки. Короткий хрип, і офіцер, почервонивши воду кров'ю, пішов на дно.
Лела занурила свій кинджал у воду і змила з нього кров. Потім перейшла до корми і взяла весло з рук втомленого гребця. З силою упершись довгим веслом у річкове дно, вона одним рухом далеко вперед послала човен.
Чандра-Сінг дивився на Лелу, немовби побачив її вперше.
— Дочка нашого Інсура! — сказав Чандра-Сінг. — Наша дочка.
Погоня давно залишилась позаду. Човни пливли і пливли уперед.
Джамна, дочка сонця і сестра Ями, бога смерті, несла на південь, до Гангу, свої світлі води.
Попереду вже виднілись під сонцем білі зубці стін, бастіони та башти високого форту Агри.
Лела випросталась на кормі, дивлячись уперед.
— Тепер ми будемо битися в Агрі, — сказала Лела.
