За словами лежала дійсність. Цього вечора я неспроможний був сприйняти її. Поки що Майя залишалася для мене тільки іменем. Я знав, скоро вона стане чимсь більшим, але не сьогодні.
Я зателефонував Карі й запросив її на вечерю.
Коли ми поверталися з ресторану, літня ніч пахтіла жимолостю, немов важкими, солодкими парфумами. Ми поволі брели додому.
— Як просувається нова справа, Мікаелю? — запитала Карі.
Вона кілька років працювала моєю секретаркою. Тепер студіювала на стаціонарі юридичні науки, але завжди цікавилася буднями нашої фірми.
— Не знаю, я ще не вник у суть справи. Мав лише одну зустріч у тюрмі.
— І як? — допитувалася Карі.
Я розповів їй про Альвіна Му. Карі аж зморозило попри теплінь надворі.
— Надто вже бридким видається він з твоєї розповіді.
Якийсь час ми мовчали. Нам було добре удвох, ми смачно попоїли й попили, та все ж я відчував у Карі ледь вловну відчуженість, яка мені не подобалася.
— Я замовив нові квитки до Італії. Після закінчення справи…
— Чудово.
— Ти ще гніваєшся, що довелося відкласти подорож?
— Та ні, не гніваюсь. На це я ніколи й не гнівалася.
— А на що?
Вона важко зітхнула, наче розмовляла з дитиною-тугодумом.
— Я розчарована й засмучена.
Тепер настала моя черга важко зітхати.
— Я розумію. Але ж… іноді бувають ситуації, Карі. Просто прикрий збіг, не щастить. Не хотілось би, щоб ти дулася тижнями.
— Минуло лиш кілька днів.
Це не була сварка, однак щось між нами пішло не так, і ніхто не наважувався розставити крапки над «і»: за кожною сказаною фразою відлунювала несказана.
Коли ми вклалися до сну й лежали в темряві поруч, Карі раптом запитала:
— Ти знаєш, скільки разів ми останнім часом кохалися?
— Хто б то рахував? — здивувався я.
— Не часто, — мовила вона. — Навіть дуже рідко… — а після паузи додала: — Я кохаю тебе, Мікаелю. Але стосунки треба плекати. Я не зможу й надалі тебе кохати, якщо ти не відповідатимеш взаємністю. Треба, щоб ти бажав утримати мене при собі.
І знову за якийсь час:
— Я певна, ти також мене кохаєш, але я хочу це бачити. Хоч іноді. Я знаю, ти маєш купу роботи, ти стомлений. Однак треба… щось віддавати й нам…
Я розумів, що вона має рацію. Якась часточка мене поривалась обернутися до неї, назустріч теплу її тіла, але ж вона щойно наскаржилася, що ми надто рідко кохаємось. Карі була на тринадцять років молодша за мене. Різниця у віці відчувалася, коли я приходив додому виснажений і в'ялий: замість обійняти її, я, немов скривджений, штивно лежав поруч, тупо дивлячись у світлу літню ніч, аж доки наставав новий день.
Уранці я проспав, а коли нарешті дістався до контори, братися за роботу вже не було жодного сенсу. Я снував від кабінету до кабінету з філіжанкою кави в руках і діставав колег безглуздим балаканиною, аж доки вони один за одним почали виганяти мене геть. Теки «справи Майї» стояли на підвіконні й сповнювали мене несамовитою нехіттю, майже фізичною відразою. Якусь мить я спокушав себе думкою відмовитися від захисту, послати все до дідька й податися з Карі в довгу відпустку, але я надто важко гарував, щоб досягти свого нинішнього статусу, тому ніколи на таке не пішов би.
Я думав про Альвіна Му, безтямний вираз його очей, блякле обличчя без заросту. Цікаво, що відбувалося у його голові? Як пробитися під ту шкаралущу й вивідати, хто цей Альгін Му насправді.
Зрештою, я розгорнув першу теку і взявся за читання. Почав з особистих даних Альвіна й зовсім не здивувався, дізнавшись, що він уже й раніше скоював правопорушення. Дванадцятирічним потрапив до дитячого будинку. З документів важко було зрозуміти, чому він там опинився. Упродовж перебування у притулку він двічі переступав закон. Обидва рази це були злочини супроти моральності, в обох випадках Альвін не ніс кримінальної відповідальності через малолітство, тому ним займався відділ у справах неповнолітніх. Згодом його засуджували за наркотики, розбій та крадіж автомобілів — нічого серйозного. А ось кілька років тому його двічі судили за збройні напади, жорстокі бійки, у яких Альвін погрожував ножем. Вирок був докладений до документів.
Я зателефонував Карі, попередив, що повернуся пізно, і сів читати далі. Тека з фотографіями нагнала на мене жаху. Я поспіхом прогортав її, так швидко, що майже не догледів деталей. Досить було й побіжного огляду. Млість підступила до горла, я мусив заплющити очі й кілька хвилин глибоко подихати, щоб заспокоїтись.