Клюґе мовчки похитав головою.
— Гарантую тобі таку перевірку на кожний твій бізнес. А вони неодмінно щось нариють. Вони завжди щось знаходять; перевернуть кожний камінь, перевірять рух готівкових коштів, видатки — усе перевірять, — я міряв його спокійним поглядом. — Гарантую тобі пекло, Клюґе. Потовчені кості — дрібниця порівняно з тим, що я тобі обіцяю.
Фред Клюґе злився, але його очі, полохливий погляд виказували — він мені вірить. У моїх словах не було ані натяку на правду, але я не мав сумніву, що він повірив. Усе сказане звучало для нього логічно. Він був аферистом, людиною, яка жила й працювала по обидва боки закону. Його світ складався з погроз, брехні, незаконних послуг та винагород за них. Він був корупціонером, і, як більшість людей такого сорту, вважав, що ми здебільшого функціонуємо так само, що ми такі ж корумповані й ущербні, як він.
— Вона не варта твого заступництва, Клюґе, — сказав я. — Ніна Гаґен того не варта.
Фред мовчав, але гнів відпустив його, і він ледь помітно кивнув.
— Я радий нашому порозумінню, — мовив я, підводячись. — До речі, ще одне…
Я розгорнув теку, вийняв конверта, який прихопив з собою з контори й простягнув йому. Клюґе запитально глянув на мене.
— Поглянь при нагоді… — запропонував я.
Фред глянув на першу сторінку, зблід і відкинув конверт, наче обпікся.
— Якого дідька…
— Жахливо, правда? Знаєш, що це?
Фред заперечно похитав головою, прикипівши очима до паперів; його адамове яблуко рухалося угору-вниз, немов поршень.
— Це — фото дівчинки, Майї. Ти, напевно, пам'ятаєш ту справу.
— А при чім тут?..
— Ніна Гаґен. Твоя коханка. Я хотів би, щоб ти знав: вона причетна до тієї справи. Таке їй подобається. Вона запланувала вбивство, і я її за це посаджу. Я подумав, може, варто тебе попередити заздалегідь…
Я зібрав аркуші, заховав їх до теки.
— Знаю, Клюґе, тобі подобається, коли вона тебе зв'язує. Що ж, у кожного свої смаки. Але на твоєму місці, я б остерігався дозволяти такій жінці себе зв'язувати.
Коли я виходив з його кабінету, він сидів онімілий і блідий, втупившись поглядом у вікно. Навіть голови не повернув на моє «бувай». Зате я вже не сумнівався, що більше не матиму клопотів з Фредом Клюґе.
Розділ 41
Карі дивилася на мене з недовірою.
— Ти певний, що за нападом на тебе стояв саме Фред Клюґе? Він же не визнав цього відкрито?
— Абсолютно переконаний.
— І тепер ти вважаєш, що ми остаточно його позбулися?
— Остаточно, — кивнув я.
Та Карі однаково мала стурбований вигляд.
— Звідки тобі знати, Мікаелю? А може, реакція буде протилежною, може, його лише розлютять твої погрози?
— Тебе там не було, Карі. Фред Клюґе більше не є нашою проблемою. Обіцяю!
— Зате Ніна Гаґен є, — трохи помовчавши, сказала Карі.
Що я мав відповісти? Так, Ніна Гаґен ходила на волі, і хтозна, що могло спасти їй на думку.
Ми обоє погано спали. Ніч повнилася звуками: скрип дерев під поривами вітру, цокання черепичини, що десь зрушилася на даху, змушували мене щоразу здригатися. Карі неспокійно вовтузилася у мене під боком, бурмотіла щось нерозбірливе вві сні. Та ніч не мала ні кінця, ні краю. На світанку я здався і зійшов на кухню.
Багато чого відбулося за останні місяці. Ганс Ґудвік з рушницею. Напад. Моє тіло досі нило, а в коліні шпигало болем від кожного необережного кроку.
— Як ти дивишся на те, щоб ми провідали твоїх батьків цими вихідними? — запитав я Карі за сніданком.
Вона трохи ошелешено глянула на мене.
— Сьогодні? Цими вихідними? Можемо, звісно, але навіщо? Я гадала, ти захочеш попрацювати.
— Я і там попрацюю. Нам треба трохи розвіятися. Якщо ми зараз спакуємося, ти зможеш забрати мене з контори близько четвертої, і ми відразу поїдемо.
— Добре…
Усю дорогу нас супроводжували зливи й мряка. Увечері ми сиділи з батьками Карі, дивилися телевізор, попиваючи червоне вино. Вони рано пішли спати, ми з Карі — теж. Лежали в дівочій кімнатці Карі на піддашші, вона — у своєму рідному ліжку, я — на доставленому, під протилежною стіною. Я не спав, думав, що вона спить, аж несподівано Карі тінню ковзнула до мене. Ми тихо кохалися в темряві, тамуючи зітхання і стогін, щоб нас не почули за тонкими дощаними стінами.