Годинник показував пів на дванадцяту. Я зітхнув і почимчикував у погріб. Знайшов там сякий-такий інструмент, ліхтарик, благенький вовняний плед, поскладав усе до старої спортивної торби. Одягнув темну куртку, взув кросівки, поклав торбу в авто і поїхав. Це було за п'ять хвилин до опівночі.
Розділ 44
Надворі гуляв вітер, а я був тому радий, бо міг заховатися за його завиванням. Трохи посидів в авті, спостерігаючи, як поступово гаснуть поодинокі освітлені вікна. Будинок Ніни Гаґен в ряду інших будинків стояв темний, зовнішнє освітлення теж вимкнене. Я не побачив жодного промінчика світла у вікнах. Вулиця давно обезлюдніла. Якийсь чоловік вигулював собаку, як тільки я приїхав, потім на подвір'я одного з будинків віддалік безгучно закотився автомобіль, і все стихло.
Я запаркувався на закруті в кінці вулиці, де розвертаються авта, — якнайдалі від вуличних ліхтарів. Узяв спортивну торбу, переступив канаву, вийшов з-під світла останнього ліхтаря, пірнув у пітьму між деревами. І майже відразу осліп. За трохи часу очі призвичаїлися до темряви, можна було рушати далі. Я звернув ліворуч, спробував обійти ділянку Ніни Гаґен ззаду, з того боку, де не було сусідів.
Відстань — не більше двадцяти метрів, але земля під ногами була нерівна, я ішов, здавалося, цілу вічність, коли нарешті розгледів перед собою низький парканець. Я переступив штахетник і, скрадаючись, хутко перетнув моріжок, підійшов до кута будинку.
Будинок стояв на схилі, цоколь з тильного боку мав висоту повноцінного поверху. Посередині — двері, праворуч від дверей — два вікна. Повз будинок вела вузенька стежка, посипана жорствою. Я завмер, прислухаючись до звуків, але чув тільки завивання вітру і власне важке дихання.
Між стіною та стежкою пролягала вузька смуга травника. Я рушив травою, щоб кроки не видали мене, обійшов кут будинку, піднявся на маленьку терасу з розсувними дверима й великим вікном. З цього боку теж ніде не світилося. Заскрипіли дошки, коли ступив на них. Я підійшов впритул до вікна і притулився обличчям до шибки. За кілька хвилин я вже зміг розрізнити обриси меблів у темній вітальні. Обережно порухав двері. Замкнені.
Знову спустився донизу, повернувся до цокольного вікна. Нічого. Ані промінчика світла, ані відблиску. Неможливо було збагнути, чи зсередини висять штори, чи я вдивляюся в порожню кімнату. Шибка здавалася великою, чорною поверхнею. Я зазирнув у друге вікно з тим самим результатом. Маленьке віконце посередині дверей начеб заслонене шторкою, але я не мав цілковитої певності. Натиснув клямку. Обережно вперся плечем. Теж замкнені. Я постояв кілька хвилин, намагаючись заспокоїтись, потім вийняв з торби складений плед, приклав його до шибки, міцно притискаючи лівою рукою, а правою вдарив молотком.
Дзвін розбитого вікна, дзенькіт скла, що посипалося усередині на підлогу, розколов тишу й заглушив навіть шум вітру. Я боявся, що той звук протне нічну темряву, проб'ється крізь стіни і сни людей за тими стінами, розбудить сусідів і змусить їх навпомацки шукати телефони на нічних столиках. Мені несамовито, нестерпно захотілося дременути геть. Натомість я завмер, уривчасто дихаючи і напружено дослухаючись, чи не верещить вже десь сигналізація, чи не попрокидались навколишні мешканці, чи не помітний рух у будинках і на вулиці. Але нічого подібного не трапилося.
За хвилину, безкінечну хвилину, я просунув руку в дірку у шибці, намацав замок. Повернув язичок. Натиснув на клямку. Широким кроком переступив поріг і опинився усередині. У темному, вузькому коридорі.
Обережно причинив за собою двері. Вийняв з кишені куртки ліхтарик, засвітив. Білі стіни. Двері праворуч, сходи просто переді мною. Я рушив догори сходами.
На першому поверсі було доволі видно від вуличного світла, і я вимкнув ліхтарик. Сторожко переходив з кімнати в кімнату, відчиняв усі двері. Будинок стояв порожній. Ніни Гаґен удома не було. Я не знав ні де вона, ні коли повернеться, але моя нервозність раптом пропала, не знати й чого. Я обійшов усе помешкання. Трохи посидів на канапі, роздивився навколо: звично умебльована, охайна вітальня, але без милих дрібничок та прикрас.
Я повернувся до спалень. Дві спальні, у кожній ліжко; на одному, вочевидь, ніхто не спав; голі стіни, порожні шафи, за винятком однієї, де висіли сукні. Цією кімнатою не користувалися. У другій спальні купою валявся у кутку брудний одяг. Дві шухляди комоду висунуті, з них наполовину звисала білизна. У шухляді нічного столика — широкий вибір забавок для сексу: фалоімітатори й інші важко ідентифіковані штучки, ремені й шланги, шкіряні й ґумові. На стіні біля ліжка висіли поряд на гачках дві нагайки. В одній з одежних шаф — убрання з латексу та шкіри. Інші були напхані звичним, нейтральним, ба навіть убогим, у сенсі кольорів та стилю, одягом. Дві сторони Ніни Гаґен. Ліжко незастелене. Я нахилився і вловив запах жінки. Не парфумів чи кремів, а саме жінки. Мені здалося, то був саме запах статі.