Зрештою, втрутився суддя, який головував.
— Пане прокуроре, це ще не процедура. Дотримуйтеся ділового тону викладу. Ще не час викладати докази…
Крістер Бонде кивнув.
— Гаразд, ваша честь.
Після зауваження судді він трохи вгамував свій запал, але не дуже. Прокурор ще був емоційно накручений. Я дратувався та водночас відчував нез'ясовну важкість всередині. Хоч Бонде й поводився надміру театрально, було в його детальному, акцентованому на кожному слові переліку доказів щось гнітюче, загрозливе, неминуче. Я знав справу Ґудвіка, як свої п'ять пальців, був готовий до будь-яких несподіванок, та лише послухавши прокурора, уповні збагнув, яка гнила справа мені потрапила до рук. Я глянув на Ганса Ґудвіка. Мабуть, він відчував щось схоже. Обличчя сіре, мов папір; втупився застиглим поглядом у стіл перед собою.
Я підвівся для промови.
Прокурор закінчив доповідь, ми зробили перерву, а потім суддя запитав, чи не хочу я виступити. Адвокати також можуть виголошувати вступні доповіді, але це зовсім необов'язково. Зазвичай, адвокат лише доповнює те, що сказав прокурор. Я переважно не відмовлявся від виступу, особливо перед судом присяжних. Присяжні — це альфа й омега. Саме вони виносять остаточний вердикт. Від них усе залежить. Тому я волію виступити перед ними, відрекомендуватися, поговорити, стати в їхніх очах живою людиною, а не якимось анонімним персонажем. Наступними днями, що б я не робив у судовій залі, очі присяжних — я це добре знав — будуть спрямовані на мене.
Тому я встав для промови, але відразу ж пожалкував про це. Зазвичай я легко й вільно говорив у суді. Тільки-но минали перші секунди мандражу, слова починали литися самі собою, невимушено спливати з язика, а думки ставали, здавалось, прудкішими та яснішими, ніж будь-коли. Сьогодні ж було все інакше. Слова застрягали в горлі, я затинався, плутався у думках і мусив починати речення від початку. Я намагався пояснити присяжним, як небезпечно для справи взяти на віру все, що сказав прокурор.
— Кожна кримінальна справа, представлена в суді, є художнім вимислом, розповіддю, романом, — намагався переконати я їх. — Дійсність цілком інакша. Вона складається з мільйонів митей, вчинків і відчуттів. У кримінальному провадженні ми висмикуємо з реальності маленькі клаптики й презентуємо їх вам. Це називається наданням доказів. Прокурор має на меті пов'язати докупи ці маленькі, вибрані фрагменти дійсності, припасувати їх одне до одного, щоб постала цілісна картина. Наче історія із зачином, кульмінацією та розв'язком. Наче справжній роман. Наче реальність. Це схоже на гру в пазли, складання головоломки, у якій нарешті сходяться усі фрагменти, і тоді можна заспокоїтися, полегшено зітхнути — ми закінчили, усе стало на свої місця.
Але… — підвищив я трохи голос. — Дійсність не така. Іноді пазли складаються докупи тільки тому, що ми вибираємо ті, які потрібні нам і відкладаємо набік зайві. Моя робота — представити вам інший бік дійсності: пазли, які не підходять до заданої картини. Моя робота — змусити вас думати критично. Моя робота — спонукати вас засумніватися, чи дійсність, яку вам змалював прокурор, така вже проста й непомильна. Моя робота — змусити вас думати, а отже, ставити складні запитання.
Ось що я хотів сказати, але не зумів донести, як треба. Фрази падали в порожнечу, не було в них ні запалу, ні переконливості. Красномовство — ключ до адвокатського мистецтва. Красномовство і заангажованість — головні риси доброго захисника. Зазвичай мені властиве і те, і те, але не сьогодні. Сьогодні я впав до рівня банальної посередності. Присяжні нервувалися. Хтось позіхав. Я упрівав.
Я взяв паузу, випив води. Щось вертілося в моєму мозку, якийсь хробачок неспокою. Ледь вловне відчуття паніки. Я відставив склянку, нахилився вперед і сказав те, чого й не думав казати.
— Прокурор наголошував на мотиві. Він небагато сказав про це, лише побіжно згадав, мовляв, Ганс Ґудвік мав мотив, бо був впевнений, що Альвін Му вбив його доньку, і впав у відчай, бо Альвіна Му виправдали. Це правда. Я був у залі суду, коли це сталося. Я представляв сторону захисту Альвіна Му. Його виправдали. Однак я маю намір визнати, що виправдальний вирок був помилковий. Альвін Му вбив Майю Ґудвік у не менш звірячий спосіб, ніж був убитий сам. Ви можете запитати, чому я раптом заговорив тут про це. Відповідь проста: я не вірю у вину Ганса Ґудвіка. І водночас усвідомлюю, що шанси Ганса Ґудвіка на виправдання мізерні. Якщо його засудять, важливо, щоб ви знали передісторію. Якщо Ганс Ґудвік убив Альвіна Му, то лише з помсти за свою доньку. Бо в нього забрали найдорожче в світі. Бо він збожеволів від горя.