— Поїдь до нього ввечері, — просив я Сюнне після закінчення судового засідання. — Спробуй його розворушити!
Сюнне з сумнівом глянула на мене.
— Хіба це не твій обов'язок?
— Мені болить голова. Я не впораюся. Поговори замість мене, будь ласка!
Наступного дня в суді здавалося, ніби й не було ніякої перерви. Крістер Бонде поводився так само агресивно.
Ганс Ґудвік так само витав думками деінде. Коли нарешті черга дійшла до мене, я нахилився трохи вперед, намагаючись перехопити його погляд, трохи стишив голос. Почав обережно, намацував запитання, старався віднайти ритм, встановити контакт зі своїм підзахисним. Усе марно.
Я підвівся, підійшов до Ганса Ґудвіка, нахилив мікрофон ледь не до самого столу, схилився над ним. Підбадьорливо усміхнувся.
— На запитання прокурора ви дали ствердну відповідь, що вбили вашого собаку, пам'ятаєте?
— Так.
Я кивнув.
— Можете розповісти, навіщо?
Чоловік мовчав.
— Гансе! — окликнув я його. — Навіщо ви застрелили собаку?
— Не знаю.
— Але пам'ятаєте, як застрелили?
— Ні.
— То звідки знаєте, що таки застрелили?
— Пес був мертвий. Лежав… надворі.
— Он як?
— Ірене сказала, що то я убив.
— Ваша дружина… Як вона зреагувала?
— Впала в істерику.
— А ви? Що відчували ви, коли збагнули, що наробили?
Ганс Ґудвік знову замовк, і те мовчання тривало й тривало — до безконечності. Я вже хотів повторити запитання, та він раптом підвів голову і сказав:
— Нічого.
— Нічого не відчули?
— Гадаю, у мене мало зосталося почуттів.
— Ви вважаєте, що Альвін Му вбив вашу доньку? — запитав я наприкінці.
— Так.
— Вважаєте навіть попри те, що його виправдали в суді?
— Так.
— Чому?
— Він мені сказав про це.
— Коли?
— У залі суду. Коли зчинився галас… Він підійшов до мене і сказав…
У залі запала мертва тиша.
— Що саме він сказав?
Обличчя Ганса раптом видовжилося, губи затремтіли.
— Він сказав… Він сказав…
— Що він сказав, Ганс?
— Він сказав, що вона нявчала, мов кошеня… Коли він колов її… нож… коли він увігнав у неї ніж.
Останні слова вирвалися стогоном з-під долонь, якими він затулив обличчя, що нараз ніби почало розсипатися, оголюючи беззахисність Ганса Ґудвіка перед світом. Плечі його безгучно здригалися. Я мовчав, даючи можливість присутнім відчути цю мить сповна. Я довго чекав. А тоді запитав:
— Ви бажали смерті Альвінові Му?
— О, так! Понад усе на світі!
Знову пауза. Я тягнув її, скільки міг, доки тиша стала нестерпною.
— Ви його вбили, Гансе? Ви вбили Альвіна Му?
Він похитав головою, майже згорьовано.
— Ні… Але я радий, що хтось це зробив замість мене.
Розділ 49
Наступного дня суддя був не в гуморі, і зігнав свою роздратованість на мені. Усі були в залі, окрім Ганса Ґудвіка.
— Що це означає, пане адвокате?
Я стенув плечима.
— Усе так, як розповів прокурор. Мій клієнт зазнав нервового зриву, він у лікарні. Це все, що мені відомо.
— Коли він зможе з'явитися тут?
— Не знаю. Я з ним не розмовляв. До того ж, я не лікар.
Суддя понуро глянув на мене.
— Ми можемо продовжити засідання за відсутності відповідача?
— Ні, — відповів я. — Про це й мови не може бути.
— Мабуть, ваша правда. Але мені це не подобається, адвокате Бренне. Потурбуйтеся, аби його доставили в суд якнайшвидше.
Мене вже також почала розбирати злість.
— Я не можу доставити його в суд, ваша честь. У в'язниці його визнали хворим і повезли до лікарні. Що я можу зробити в такій ситуації, як ви гадаєте?
Суддя пропустив моє зауваження повз вуха.
— Гаразд, суд оголошує перерву. Будьте готові продовжити слухання після обіду. І тримайте мене в курсі справи…
Востаннє зиркнувши на мене, суддя підвівся і в супроводі двох інших суддів рушив геть із зали.
Я глянув на Крістера Бонде.
— Тепер твоя черга, прокуроре. Треба поговорити з лікарями.
— Поговорю, — відповів той, не підводячи на мене очей.
Крістер уникав зустрічатися зі мною поглядом від самого початку слухань. Я відчував, що мені починає діяти на нерви його постійне невдоволення.
— Зателефонуй мені, — кинув я на ходу і подався до своєї контори, де гаяв час аж до обіду, малюючи кола на аркуші паперу.
Задзвонив телефон, але телефонував не сам Крістер Бонде, а його секретарка. Вона розповіла, що Гансові Ґудвіку дали заспокійливе і відвезли до в'язниці й що ймовірно, він оговтається не раніше завтрашнього дня.