Він замовк на мить, ніби сподівався почути щось від Діґорі. Але хлопчику його дядько подобався з кожною хвилиною дедалі менше, тож він не сказав нічого.
– Тим часом, – провадив дядько Ендру, – я багато чого довідався з інших джерел (я не зміг би пояснити їх малому хлопцеві) про магію загалом. Це означало, що в мене склалося виразне уявлення про те, що могло зберігатися в тій коробці. За допомогою різних тестів я звузив можливості. Для цього мені довелося познайомитися з по-диявольському дивними людьми й вивчити їхній дуже неприємний досвід. Така практика погано подіяла мені на голову. Не так легко стати чаклуном. Зрештою я втратив здоров’я. Але я домігся чогось кращого. І в кінцевому підсумку я про все довідався. – Хоч там не було нікого, хто міг би його підслухати, він нахилився до небожа й перейшов на шепіт: – У коробці з Атлантиди зберігалося щось принесене з іншого світу, коли наш світ тільки починався.
– Що? – запитав Діґорі, який тепер зацікавився, попри власне бажання.
– Лише пилюка, – сказав дядько Ендру. – Дрібна, суха пилюка. Там не було нічого такого, що могло б привабити зір. Нічого, що могло б виправдати ціле життя тяжкої праці, можна так сказати. Та коли я подивився на ту пилюку (я подбав про те, щоб не торкатися її) і подумав про те, що кожна піщинка колись перебувала в іншому світі – я не хотів сказати на іншій планеті, адже планети становлять частину нашого світу й ти можеш дістатися до них, якщо подорожуватимеш далеко й довго – але у справді іншому світі – іншому всесвіті – іншому просторі, десь там, куди ти ніколи не зможеш дістатися, навіть якби ти мандрував у просторі цього всесвіту вічно й вічно, адже до того світу ти можеш дістатися, лише застосувавши магію, більше ніяк!
Тут дядько Ендру потер руки, аж поки суглоби затріщали, як вогні феєрверка.
– Я знав, – провадив він, – що слід лише привести себе у відповідну форму, й ця пилюка приведе туди, звідки вона походить. Але труднощі в тому, як привести себе у відповідну форму. Мої перші експерименти всі зазнали невдачі. Я випробовував їх на морських свинках. Деякі з них померли. Деякі вибухнули, як маленькі бомби.
– Ти вчинив із ними жорстоко, – сказав Діґорі; колись він мав приручену морську свинку.
– Як ти вмієш відхилятися від теми, – зауважив дядько Ендру. – Тварини створені для таких експериментів. Я їх купив. Дай-но мені подумати – де я був? Ага, так. Нарешті мені вдалося виготовити кільця – жовті кільця. Але виникло нове ускладнення. Я був цілком переконаний, що жовте кільце відправить будь-яке створіння, що доторкнеться до нього, до іншого світу. Але яку я матиму від цього користь, якщо не зможу примусити їх повернутися й розповісти мені, що вони там знайшли?
– А що буде з ними? – запитав Діґорі. – У добру халепу вони потраплять, якщо не зможуть повернутися назад.
– Ти на все дивишся хибним поглядом. – Дядько Ендру добряче дратувався. – Невже ти не розумієш, що йдеться про великий експеримент? Головна причина того, чому я когось посилаю до іншого світу, полягає в тому, що я хочу довідатися, який він є.
– У такому разі, чому ти не відправишся туди власною особою?
Діґорі ніколи не бачив такого ображеного й здивованого погляду, яким подивився на нього дядько після його простого запитання.
– Я? – вигукнув він. – Цей хлопець, певно, збожеволів! Щоб чоловік мого віку та з моїм здоров’ям ризикнув спізнати шок і небезпеки, будучи несподівано закинутий до іншого світу? Я ще ніколи не чув чогось такого безглуздого у своєму житті! Ти усвідомлюєш, що ти сказав? Подумай, що означає інший світ, ти можеш натрапити там на що завгодно – що завгодно!
– А тому ти вирішив послати туди Поллі, – сказав Діґорі. Його щоки палахкотіли тепер від гніву. – І я можу лише сказати, – додав він, – хоч ти й мій дядько, ти повівся як боягуз, пославши дівчину в місце, куди сам боїшся потрапити.
– Помовчіть, сер, – сказав дядько Ендру, стукнувши кулаком по столу. – Я не стерплю, щоб малий брудний школяр так говорив про мене. Ти нічого не розумієш. Я великий учений, маг, фахівець, який здійснює експеримент. Звичайно ж, мені потрібні живі об’єкти для цього. Благослови мене, Боже, тепер ти мені скажеш, що я мав запитати дозволу в морських свинок, перш ніж використати їх! Жодної великої мудрості не вдасться досягти без жертви. Але думка про те, що я сам повинен піти туди, куди посилаю інших, – безглузда. Це те саме, що примушувати генерала воювати простим солдатом. Якщо мене вб’ють, що станеться з працею всього мого життя?