-… не поїдете в Іран, - категорично сказав він. - Дякуйте за це імаму Хомейні.
І уїдливо додав:
- Нам нові жертви не потрібні… (Як на теперішній час Тегеран не так вже й далекий. Всього кілька годин льоту. Але бурхливі події зрушують час, збільшують відстані (підкреслено зараз - Д.Ж.), і недосяжним стає для мене Олександр Сергійович Грибоєдов, той, що сидить, схрестивши ноги і заглибившись в читання якогось паперу в кріслі… на невисокому п'єдесталі у дворі дипломатичної будівлі в іранській столиці. Його осіняє листя високих дерев, біля ніг - велика клумба, троянди квітнуть там навіть у січні, виділяючи аромат, навіваючи оманливий спокій…)
Минуло рівно півтора століття з часу тегеранської трагедії, викликаної невиразно сплетеними англійськими підступами, ненавистю до Грибоєдова родича шаха і колишнього прем'єра Аллаяр-хана, який у той нещасливий день послав своїх людей до російської місії, щоб ті підігрівали натовп вигуками: "Пан наказав вбити російського посла…", провокаційним пострілом біля воріт посольства, злочинною бездіяльністю шаха, який до того говорив: "Хто мене визволить від цього собаки-християнина!", підбурюванням шиїтського духовенства, діями самого Олександра Сергійовича, вірного своїй клятві: "Голову мою покладу за нещасних моїх співвітчизників…" Інша епоха, інші пристрасті вирують зараз зовсім поруч з вірменською церквою в Тегерані, де в братській могилі сплять вічним сном службовці російської дипломатичної місії, які були вбиті рівно півтора століття тому.
Я до цих пір шкодую, що не поїхав тоді в Іран і не став свідком історичних подій, які нині описані нашими іранознавцями по вже написаному, як це буду робити і я, а справжнім диханням революції від паперу не віє.
* * *
Згідно марксистсько-ленінської методики, у той час іранську революцію ставили в один ряд з усіма народними рухами проти імперіалізму. Існувала розхожа фраза, що маси не бажають жити по-старому, а верхи не здатні… Революцію ділили на етапи, під час яких вона переростала в антимонархістську, а її рушійною силою оголошувалася міська біднота, кустарі і дрібні торговці (на першому етапі, після розправи шахської армією з мирною демонстрацією в місті Кумі 9 січня 1978 року). Другий етап відраховували з 8 вересня, "чорної п'ятниці", коли на вулиці Тегерана висипали мільйони людей, а вбитих армією і таємною поліцією було хоч греблю гати, і тоді рушійною силою став пролетаріат з приєднаною до нього ліберальною інтелігенцією, який впевнено рушив до третього, переможного етапу, "незалежно від волі і бажання богословського керівництва", щоб після втечі шаха Мохаммеда Рези Пахлаві з Ірану під приводом "відпустки" в січні 1979 року настав неодмінний "тріумфальний хід революції по всій країні", змітаючи двовладдя.
Застаріла фразеологія не могла приховати згадуваного у газетних статтях занепокоєння з приводу тих же самих "рушійних сил", оскільки сюди якось не вкладалася ні демократична спрямованість революції, ні її ідеологічна і організаційна релігійна основа. Все частіше говорили про "дрібнобуржуазний, реакційний" і навіть "репресивний щодо лівих і демократичних сил" характер революції. Протиріч було забагато.
І все частіше згадувалося ім'я аятолли Хомейні, який до 1 лютого 1979 року жив під Парижем, але тримав руку на пульсі революції і давав вказівки і політичні гасла її керівникам - мусульманським богословам - по телефону. Богослови і революція. Поняття явно не сумісні для догматичних мізків, які при одному згадуванні релігії зазнавали дискомфорту.
Весь світ облетіли телевізійні кадри його зустрічі в Тегерані, всім запам'ятався красивий старий чоловік, якого дбайливо підтримували, коли він спускався з літака по трапу. Відірвавшись від нього, об'єктиви відобразили океан захоплених облич…