Але стати високою духовною особою зовсім не просто. По-перше, він повинен бути закононародженим. По-друге володіти хорошим слухом, зором і дикцією. По-третє, вести благочестивий спосіб життя і бути настільки бездоганним в своїх судженнях, щоб у його прихильників не виникало і тіні сумніву в їх правильності. І навіть цього мало… До того ж до високого інтелекту, глибокого знанню Корану і хадісів, духовної спадщини праведних імамів, логіки, етики, мусульманського богослов'я і права треба брати участь у диспутах, виступати з проповідями в мечетях, мати учнів і прихильників, які, як це повелося здавна, роз'яснювали б погляди свого наставника в мечетях і на базарах. Залежність духовної еліти від світської влади за часів монархії була незначною. Вона розпоряджалася спеціальним податком, зібраних недержавними чиновниками. Все це і обумовило успіх ісламської революції в Ірані, духовним керівником якої став імам Хомейні, чиї пристрасні і дохідливі проповіді за допомогою сучасної електронної техніки звучали в багатьох тисячах мечетей, оминаючи державну цензуру та розшук. Шиїтів багато в Іраку, Сирії та інших мусульманських державах. В Ірані їх 90 відсотків населення. З часу ісламської революції вони називають Хомейні імамом, але це визнавалося не всіма священнослужителями. Хомейні не заперечував проти такого звання, але ніколи не ототожнював себе з Махді. Словосполучення "імам Хомейні" стало настільки міцним в свідомості іранців, що його називають так у всіх працях, навіть коли мова йде про події, що відбувалися до 1979 року. Мені довелося побувати в Тегерані, Кумі, Казвіні, Ісфахані, Хомейні та інших містах, розмовляти з людьми, сивими, бородатими, в просторих темних халатах і чалмах про імама Хомейні, революцію, розпитувати про тонкощі ісламського права і правління. Вони були скромні, не любили називати свої вчені звання, але все одно виявлялося, що багато хто з них вільно говорять на декількох іноземних мовах, крім обов'язкової арабської, що їм відомі періпатетичні роздуми Арістотеля, що дехто читав Декарта і Канта їх рідними мовами…
Очі їх блищали молодо. Поступово я став розбиратися і в одязі, який вони носили. Улеми пов'язують голови білими тюрбанами, а чорні були знаком того, що їх власники сеїди - нащадки пророка, і їх родовід сягає через праведних імамів до самого Мохаммеда. Вони користуються великою повагою у шиїтів, незалежно від того, улеми вони або миряни. Їм не рекомендується лише займатися торгівлею. Не священнослужителі взагалі не носять тюрбанів, багато хто не афішують свою приналежність до сеїдів, і я з подивом дізнався, що мій постійний супутник Хасан Захраї, доцент російської кафедри Тегеранського університету, який захистив дисертацію в Москві і з елегантністю носить піджак - нащадок пророка.
* * *
Імам Хомейні носив чорну чалму, як і нинішній духовний лідер Ісламської Республіки Іран Хоменеї, промову якого я слухав, знявши туфлі, в п'ятницю при великому скупченні народу в мечеті Тегеранського університетського містечка, яка представляє собою великий навіс, і який дуже різниться від розкішних палаців з радіофікованими мінаретами, які зараз повсюдно будуються в розбагатілих на нафті мусульманських країнах. Чудово поставленим голосом зі своєрідним тембром з хрипинкою, він говорив про "своє поточне місце перебування", спираючись на висловлювання імама Хомейні. Чув я і найбільшого релігійного і державного діяча аятолу Рафсанджані, який був у білій чалмі.
Це не звіт спеціального кореспондента, а тому зазначу лише, що у обох досконало відпрацьована риторика, з належними паузами і ударними кінцівками пасажів, після яких лунав багатотисячний гомін: "Аллаху Акбар!" або якесь інше ритуальне скандування. Кажуть, кожен іранець - прирожденний оратор…
Помолившись під керівництвом п'ятничного імама, який подавав знак, коли всім разом, торкаючись ліктями один одного, щоб відчути спільність, треба схилятися, віруючі розійшлися. Майже всі вони були в сучасних костюмах, але в жодного з них не було краватки, у жодного чоловіка в Ірані, ніби наперекір всесвітньої моді, в знак протесту проти зашморгу. У всіх бороди, але у молодих це щось на зразок сильної неголеності, що стала модною і на Заході, який не усвідомлює, звідки що пішло.