* * *
Імам Хомейні повторював за Цицероном, що історія - вчителька життя, і часто вдавався до прикладів з минулого, а часом воно просто втручалося в сучасне життя, викликаючи кипіння умів і аж ніяк не схоластичні суперечки. Самі іранці свою давню історію сприймають, як віддзеркалення міфів і легенд, відображених в "Ведах", "Махабхараті", "Авесті" і особливо в "Шахнаме", літературному творі, який, за мусульманськими джерелами, був написаний на дванадцяти тисячах спеціально вироблених телячих шкур.
Стародавні греки і римляни наповнили її (історію) брязкотом зброї, вихвалянням своїх перемог і зневажливими характеристиками перських владик.
Історія смутно пам'ятає мідян, які розправилися з Ассирією і, в свою чергу, підкорених персами, що жили на південному заході Ірану, в районі квітучого і понині міста Фарси (Персісам по-грецьки) в середині VI століття до нашої ери на чолі з царями з династії Ахеменідів. Кир Великий завоював Центральну Азію і Близький Схід, виблискували його столиці Сузи, Екбатан, Пасаргад. Царі Камбіз і Дарій розсунули межі імперії від Індії до Балкан, придушивши опір лідійців, вавилонян, єгиптян і побудувавши Персеполіс, величні руїни якого мені пощастило побачити і запам'ятати назавжди.
Кожен з підкорених народів зберігав свою мову, релігію, звичаї, закони, але на чолі його стояв перський сатрап, що стежив за тим, щоб добробут підданих не зменшувався і податки надходили вчасно, хоча саме слово, дароване світу теж через стародавніх греків, має негативний відтінок. Перси хизувалися чудовим одягом та озброєнням, в них виховували войовничий дух, почуття честі, правдивості і любові до слави.
Державною релігією був зороастризм, заснований міфічним пророком Заратуштрою, який стверджував, що світ це арена боротьби бога світла Ормузда і бога темряви Ахрімана. Це від нього світові релігії почерпнули есхатологічну ідею кінця світу, воскресіння з мертвих і навіть народження майбутнього рятівника Дівою, але занепалому ангелу поруч з Богом місця не знайшлося.
Однак Дарій і його син Ксеркс обламали зуби об Грецію при Марафоні і Саламіні, а через півтори сотні років Олександр Македонський, розгромивши величезне перське військо, маючи всього 40 тисяч бійців при Граніці і Гавгамелах і святкуючи перемогу в Персеполісі чи то демонстративно, чи сп’янівши спалив його. Не допомогли персам ні бойові колісниці, ні чудова поштова служба, заступництво мистецтвам, інженерні досягнення, які ознаменувалися з'єднанням Нілу і Червоного моря каналом. Цивілізація тендітна, коли за справу береться рішучість і геній полководця.
Минаємо досить відомих Селевкідів, парфян, битви з римлянами і підходимо до династії Сасанідів з того ж Фарсу, яка правила в Ірані чотири століття, то благоденствуючи, то будучи охопленою міжусобицями. Шах Хосров Парвіз навіть захоплював Єрусалим і вивіз звідти "справжній хрест", на якому розіп'яли Ісуса Христа.
Але тут налетіли арабські вершники з переможним зеленим прапором ісламу. Пророк Мохаммед помер у 632 році, а намісники халіфа вже через десять років управляли Іраном, і велика частина населення, як категорично кажуть немусульманскі історики, "вирішила прийняти іслам". Намісників не надто любили, але іслам був демократичніший за зороастризм. Неспокійний і талановитий народ, іранці приєднувалися до безгрішного імама Алі і його нащадків з духу протесту проти халіфів, і в народних заворушеннях простолюдини створювали нові дрібні династії, а геніальні поети і вчені, незважаючи на смуту, залишили вагомий слід у світовій культурі та науці в той час, коли Європа животіла в своїх темних століттях.
При турках-сельджуках, які посунули з Туркестану була збудована фортеця Аламут, до якої, на жаль, я не міг дістатися, коли їхав в Казвін, через свій вік і неможливість дертися по гірських стежках. Я багато читав про грозу халіфів, убивць, що гніздилися там, і які кидалися в прірву по помаху руки повелителя з надією потрапити прямо в рай прохолоди, фонтанів і чарівних гурій, породжених уявою арабів, що жили в безводній спекотній пустелі, що нині визнано мусульманськими вченими із застереженням, що гра уяви не малює повної картини трансцендентного світу. Асасини-вбивці, які отримали свою назву від вживання одурманюючого гашишу, міцно увійшли в лексикон більшості європейських мов, породивши дієслово, що означає замах зі смертельними наслідками.