Її перший бій. Стріляла ворожа арта[4]. Йшли танки. Земля двигтіла і сипалася на голову. І вони… Закривавлені хлопчики. Чомусь виявилось, що медичну підготовку тут має лише Ліда. Вона билася в істериці, кричала комусь у трубку: «Що робити?! Їх несуть, і вони помирають! Їх несуть, і вони помирають!» Отямилася тоді, коли якийсь чоловік, чорний від пилу і гару, схопив її за петельки і гаркнув: «Зберися, твою мать! Бистро!»
Допомогло. Заджгутовувала, перев’язувала, колола, клеїла… Приїхали медики, стало легше. Коли все скінчилось, вона сіла й одна за одною викурила свої перші п’ять сигарет.
Після цього бачила багато чого. Щось пропускала через себе, щось проходило повз. Якби все брала близько до серця, давно здуріла б. Допомагали акторські вміння.
Після того як на завданні там, на іншому боці, кинула в скриньку на похорон молодого та дурного «ополчєнця» п’ятдесят гривень, її позивний — «Актриса» — стали вимовляти з особливою повагою. Лідине серце наче загрубіло, заросло товстезною слонячою шкірою. Єдине, що ще зачіпало, торкалося оголеного нерва її душі десь глибоко всередині — це дитячі очі.
…Перемир’я. Блокпост майже в тилу. Бійці на розслабоні, сидять на бетонних блоках, гріються на щедрому вересневому сонці. Зупиняють машину помахом руки. Від солдатів одразу випурхує зграйка дітей — старші хлопчаки і замурзана білява дівчинка. Підбігають, серйозні та зосереджені. Просять показати документи. Ліда сміється, але показує. Виходить із машини, відкриває багажник. Вертлява білявка одразу пхає туди свого малого носа, з діловим виглядом запитує:
— Автомати, пістолєти, гранати єсть? — Не знайшовши нічого забороненого, трохи розчаровано протягує: — Ну, проїжджайте, раз документи у вас хароші…
Сірі оченята загоряються щастям, коли Ліда дістає з рюкзака жменю цукерок і перекладає в маленькі брудні долоньки. Схопивши здобич, як вовченя, біжить ховатися за бетонні блоки. Звідси видно, як там вона ділить цукерки на всіх, розкладаючи на купки.
— Бачу, вам тут не нудно. — Ліда підходить до хлопців на посту, закурює разом з ними.
— Та хай дітвора розважається, — ліниво відповідає старший, худий, як жердина, в линялому «бундесі». — А що вони тут бачать, бідахи? Обстріли та розруху. Одна бідність кругом. Є такі, що, як побачать цукерку, в них слина біжить, як у скаженого собаки, бо воно вже й забуло, що таке ті цукерки.
— А ця мала часто приходить? — Ліда затягується і далі спостерігає за дівчинкою, яка видає солодощі хлопчакам.
— Щодня, — каже худий. — Як часи.
Докуривши, вона йде до дітей, які вже шарудять обгортками.
— Як тебе звати, кирпа? — присідає навпочіпки і торкається носика малої.
— Ліда, — плямкаючи, відповідає та.
— Ой, і мене Ліда!
— Ти велика, — констатує дівчинка липкими губами. — А я ні.
— Це точно, — погоджується Ліда-велика. — А де твої батьки?
— Мама там, — мала показує пальцем за блокпост, туди, де тил. — А папа там, — палець тицяє на сепарську територію. — А ти ще приїдеш? Від тебе пахне духами, — уважно розглядає Лідине обличчя, торкається рукою волосся.
— Приїду, якщо ти чекатимеш.
— Привези мені Барбі, — просить. — Мою Барбі собаки чужі погризли.
Обіймає дитину за худенькі плеченята, цілує в тім’ячко.
— Привезу, сонечко, обіцяю.
Мала довірливо тулиться до камуфляжу «Актриси».
…Ліда прокинулася від оглушливої тиші. Обстріл закінчився. Тут усі звикли засинати під звуки канонади, а коли вона затихала, мучилися безсонням, напружено чекаючи якогось підступу. Дзвінка тиша лякала. Ліда вилізла зі спальника, попила з фляги води з присмаком металу. Виглянула у вибите вікно будинку, який слугував їм тимчасовою домівкою. Хтозна, чи живі його справжні хазяї.
У дворі хлопці кип’ятили в казанку воду над вогнищем. До неї долинали уривки фраз і сміх:
— А вона така: не буду жити з твоєю матушкою, і все…
— Куплю собі велосипед, як вернусь, їй-богу, навчуся їздити…
— Та всі цілі, один трьохсотий подряпаний…
Після обіду Ліда дізналася, що їхатимуть через той самий блокпост. Дістала з рюкзака гостинці, переклала їх у маленьку картонну коробку, у якій волонтери привозили ліки. Уже уявляла, як засяє від захвату обличчя малої, коли вона побачить подарунки. Як буде роздивлятися ляльку, розчісуватиме їй волосся, хвалитиметься хлопцям.