Безпосереднім приводом для початку активних бойових дій став Майнільський інцидент. 26 листопада 1939 року о 15 годині 45 хвилин по радянському прикордонному посту, розташованому на Карельському перешийку неподалік села Майніла, сім разів вистрелили із великокаліберної гармати, в результаті чого загинули троє рядових і один молодший командир Червоної армії, кілька осіб дістали поранення. Радянська сторона надіслала уряду Фінляндії офіційну ноту в миролюбному та стриманому стилі із пропозицією для уникнення нових провокацій відвести фінські війська на 25 км углиб від кордону. Фіни швидко провели незалежне розслідування та встановили, що обстріл прикордонного поста було проведено з радянської території (нічого не нагадує?.. якщо ні, то запам’ятайте цей епізод і, будь ласка, пригадайте його, коли розпочнете читання 6-го розділу, де йтиметься про початок українсько-російської війни 2014 року). Росіяни, організувавши провокацію, прорахувалися, оскільки ще 26 жовтня — рівно за місяць до обстрілу — фінський генерал Неннонен наказав відтягнути всю артилерію за лінію укріплень, яка незабаром одержить назву «лінії Маннергейма», звідки жодна гармата не могла дострелити до радянсько-фінського кордону. Уряд Фінляндії надіслав уряду Радянської Росії офіційну відповідь із результатами розслідування, в якій зазначив, що фінські прикордонники були свідками обстрілу, що напрям обстрілу, очевидно, — з території СРСР, що на фінському кордоні перебувають лише війська, без жодної гармати, а також підкреслив готовність фінської сторони провести спільне розслідування та розпочати переговори про спільне відведення військ від кордону. Нота у відповідь мала типово радянський, жовчно-нахрапистий тон: «…заперечення з боку уряду Фінляндії факту обурливого артилерійського обстрілу фінськими військами радянських військ, який призвів до людських жертв, не може бути пояснено нічим іншим, окрім бажання ввести в оману суспільну думку та познущатися із жертв обстрілу». Увечері 29 листопада фінського посла в Москві Аарно Юр’є-Коскінена викликали до Народного комісаріату іноземних справ і вручили нову ноту. У ній ішлося про те, що, зважаючи на обставини, які склались і провина за які повністю лежить на уряді Фінляндії, СРСР відкликає всіх своїх представників із Фінляндії та розриває договір про взаємний ненапад. Того ж дня радянські війська атакували фінських прикордонників у Петсамо. Через день голова фінського «уряду у вигнанні» член ЦК ВКП (б), секретар Виконкому Комінтерну Отто Куусинен офіційно попросив допомоги в уряду УРСР, а 2 грудня 1939-го підписав із головою Ради Народних Комісарів СРСР Молотовим[7] договір про взаємодопомогу (забувши, що відтепер він не «радянський товариш», а голова уряду «незалежної» Фінської Демократичної Республіки, Отто Вільгельмович поставив підпис під договором так, як завжди, — Куусинен — кирилицею). З того моменту уряд Радянської Росії згортає всі контакти із законним урядом Фінляндії на чолі з Ристо Рюті та веде переговори лише із «народним» урядом Куусинена, не припиняючи наголошувати на тому, що війну розпочала Фінляндія. 29 березня 1940 року, вже після завершення збройного конфлікту, Молотов доповідав у Москві: «Певного тимчасового успіху імперіалісти досягнули у Фінляндії. Їм удалося наприкінці 1939 року спровокувати фінських реакціонерів на війну із СРСР…» Уявляєте? Фіни, які перед війною мали лише 26 танків (проти 2289 у 1-ї фінської бригади), чий військово-повітряний флот нараховував жалюгідних 270 літаків (проти 2446 радянських винищувачів і бомбардувальників, сконцентрованих у Карелії), які знали, що допомоги від європейських країн очікувати не варто, і які змогли виставити проти півмільйонної Червоної армії трохи більше ніж 265 тисяч солдатів, додумалися першими напасти на Росію! Пригадую, наскільки я дивувався 2008 року, чуючи сповнені неприхованого гніву промови дикторів на російських телеканалах про те, що Грузія цинічно та підступно напала на російський миротворчий контингент у Абхазії та Південній Осетії та тепер загрожує самій Росії. Через це Грузію потрібно — цитую — «примусити до миру». Я ніяк не міг утямити, кому в тримільйонній Грузії, чия територія не перевищує сукупної площі трьох українських областей, могло заманутися атакувати Росію? Що це за божевільний стратег із армією в кількадесят тисяч вояків, озброєних застарілою радянською технікою, додумався загрожувати Росії? 2014-го, фіксуючи аналогічні заяви про те, що розвалена за час правління Януковича українська армія планує наступальну операцію на півдні Росії, я вже не дивувався…
7
В’ячеслав Молотов (1890–1986, справжнє прізвище — Скрябін) — радянський політичний діяч, один із вищих керівників Комуністичної партії з 1921 до 1957 року. Організатор і безпосередній виконавець політичних репресій у період правління Йосипа Сталіна. Перед початком Другої світової провадив переговори з нацистською Німеччиною, результатом яких стало підписання Договору про ненапад із Радянським Союзом. У таємному пакті до цього договору, який дістав назву пакту Риббентропа-Молотова, Гітлер зі Сталіним домовились про поділ Польщі між російською та німецькою імперіями.