Серед породжених російською пропагандою фейків один вирізняється винятковою абсурдністю. 12 березня 2014 року в ефірі російського телеканалу «Дождь» відомий і у РФ, і в Україні російський актор Леонід Ярмольник висловив свої думки з приводу ситуації в Україні. Актор говорив, що Західну Україну потрібно віддати Австро-Угорщині (розпалась 1918 року) з огляду на те, що західні українці — «бандерівці» — давно про це мріють. Також він переконував, що Східна Україна прагне возз’єднання з Росією. По тому Ярмольник згадав шкільні роки, «тяжке» дитинство, проведене у Львові: «Я багато разів бився, і один із перших переломів носа також був із цим пов’язаний, там, на Україні, оскільки є… е… москалі, є жиди і є негри. При мені… е… хлопця, який вчився у Політехнічному інституті… чорний, він упадав за місцевою дівчиною, за студенткою, — його порвали на березах на Високому Замку[74], як у Середні Віки»[75].
Уявіть собі: відомий актор, телеведучий, продюсер, лауреат державної премії РФ у сфері кіномистецтва, не зморгуючи та не відводячи погляду, розповідає в ефірі російського телеканалу про те, як на його очах у центрі Львова порвали на березах негра. Перша думка, що зринула в моїй голові після перегляду запису передачі: звідкіля на Високому Замку берези? У травні 2014-го я приїжджав до Львова та навмисно довго блукав Високим Замком, підіймався на оглядовий майданчик, намагаючись відшукати сумнозвісні дерева, на яких кровожерливі українські націоналісти прикінчили бідолашного чорношкірого студента. Протинявшись парком 4 години, я не знайшов там беріз. Один мій знайомий, корінний львів’янин, усе ж переконував, що обабіч стежки до оглядового майданчика на вершині пагорба росте одна береза, просто я не помітив її. Хай так, але поясніть тоді: як можна порвати негра на гілках однієї берези? Таке можливо хіба що тоді, коли негр ну зовсім маленький — сантиметрів із тридцять заввишки, та й то перед тим, як четвертувати, гадаю, його треба буде трохи понадрізувати.
Розповідь Ярмольника уривчаста й плутана. До пуття незрозуміло, про який період свого життя говорить актор: про дитячі роки, проведені у Львові, чи про якийсь із візитів до Львова у зрілому віці. Навряд чи Леонід Ісаакович мав на увазі, що негра вбили ті ж самі люди, що стояли на Майдані у Києві протягом зими 2013–2014 років. Ні. Швидше за все він переповідав «невигадану історію» зі свого дитинства. В такому разі виникає запитання: яким чином у СРСР, країні, котра жорстоко придушувала найменші вияви вільнодумства та націоналізму, залишилося непоміченим варварське вбивство іноземного громадянина радикальними українськими націоналістами? Чому немає жодного свідка, свідчення чи документа (крім слів Ярмольника) на підтвердження звірячої розправи у Львові? І найважливіше: якщо пан Ярмольник — справді очевидець того, як українські юнаки в центрі одного із найбільших міст Української РСР четвертували чорношкірого студента, то чому стільки років мовчав про цей злочин? Чому розповів про побачене лише тоді, коли Російській Федерації конче знадобилося виправдовуватися перед власними громадянами через вторгнення до сусідньої країни? Чому відразу не заявив про вбивство до міліції та не почав вимагати покарання винних?
Я можу переосмислювати інтерв’ю Ярмольника десятки разів, але до цього часу не здатен осягнути, як таке можливо: сам Леонід Ярмольник знає, що каже неправду, ведуча в студії — я майже переконаний у цьому — також розуміє, що її співрозмовник бреше, але при цьому ніхто нічого не робить, щоб зупинити цей ідіотський фарс.
Подібна історія виглядала б комічною, якби більшість росіян не вірила в розповіді ярмольників.
Із того часу безпідставний і хворобливий потяг росіян до викривлення реальності — коли брехню доведено до абсурду, але більшість, а також сам оповідач, продовжують у неї вірити — я став називати синдромом Ярмольника.
До створення та поширення брехні про Україну долучилися не лише загальнонаціональні російські канали, діячі російської культури, російські науковці та політики, але й одне із найважливіших урядових відомств Росії — Міністерство закордонних справ. Я вже писав на початку цієї книги, що більшість повідомлень російського МЗС щодо Євромайдану (а згодом і подій на сході України) була напрочуд алогічною. На окрему книгу заслуговують спроби МЗС РФ виправдатися через порушення Будапештського меморандуму та пояснити, чому так сталося, що ядерна держава напала на країну, яку два десятиліття тому сама ж зобов’язалася захищати.
74
Зáмкова гора, або гора Високий Замок — один із пагорбів у Львові, найвища точка міста з висотою 413 м над рівнем моря. На вершині розташовано оглядовий майданчик, до якого веде спіралеподібна пішохідна доріжка.
75
Відеозапис описаного фрагменту інтерв’ю доступний на сайті YouTube — http://youtu.be/k69iqki19I8.